Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 стиль <g/> . Перша зустріч буде за три дні <g/> . Сьогодні ми прощаємося <g/> , і додому Н. доходить без сирен
doc#0 й допливів <g/> . Бадьоро він благослив Н. <g/> : </p><p> — їдьте <g/> , ми вас знайдемо <g/> . </p><p> Йому був властивий <g/> , як перед тим у
doc#0 . У ґурманських здібностях Петрова ми ніколи не сумнівалися <g/> . Н. вагається <g/> , але
doc#0 ! <g/> ) минуло 115 років <g/> , а від смерти 75. Його — їх ми не забули — « <g/> Пригоди молодецького вояченька
doc#0 від світу <g/> . Ідеально і по-різному <g/> , це — і тут ми в безпосередній нашій темі — Сковорода і <g/> … <g/> , та
doc#1 риси його творчости 1857- 1859 рр <g/> . </p><p> Тут ми знаходимо твори різних жанрів і з різними
doc#1 москалі украли <g/> , </p><p> А хлопців в москалі забрали <g/> , </p><p> А ми неначе розійшлись <g/> , </p><p> Неначе брались — не
doc#1 раптово й несподівано з'являється підмет « <g/> ми <g/> » <g/> . Але хто це — « <g/> ми <g/> » <g/> ? Вірш не може бути
doc#1 з'являється підмет « <g/> ми <g/> » <g/> . Але хто це — « <g/> ми <g/> » <g/> ? Вірш не може бути автобіографічним <g/> , бо Т.
doc#1 віршах <g/> : « <g/> Ашшур не спасе нас <g/> , не будемо їздити ми на коні <g/> , і вже не скажемо чинові рук наших <g/> : Боже
doc#1 соціяльного устрою <g/> . Не сокиру <g/> , а тільки книжку ми бачимо в основі образу апостола правди і науки <g/> . </p>
doc#1 кожен <g/> . Проте весь його поетичний доробок <g/> , як ми знаємо <g/> , охоплює щонайменше якихось
doc#2 багато з нас спостерігало в Баварії <g/> , — спитаємо ми <g/> . Хіба тік би Дунай до Чорного моря <g/> , якби не той
doc#2 людина <g/> , відтворена на княжій емалі <g/> . І може б ми й повірили в тільки історичність цієї людини <g/> ,
doc#2 , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи
doc#2 її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в
doc#2 власного стилю і власного світу <g/> , що його ми залюбки погоджуємося вмістити в перші віки
doc#2 бою <g/> » <g/> , — більше ні слова про перебіг битви <g/> , але ми бачимо його <g/> . « <g/> Лише в один кінець сліди <g/> » <g/> , — тут
doc#2 стала ця ріка <g/> , так багатим став світ і ми з ним <g/> , ведені ніжною рукою поетки <g/> . Але нічого не
doc#4 з усім довкіллям і в реакції на це довкілля <g/> . Тому ми знаходимо в її поезіях портрети сучасників —