Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 ) <g/> , але автор не мав змоги перевірити ці відомості <g/> . </p>
doc#0 Якщо львів'яни <g/> , одесити думають <g/> , що Сковорода — автор регіональний <g/> , вони помиляються <g/> . </p>
doc#2 <p> Цю традицію вірности підкреслює й те <g/> , що збірка трьох збірок дістала назву не останньої <g/> , як це зробив би <g/> , мабуть <g/> , кожний автор <g/> , а першої <g/> .
doc#2 Ті <g/> , хто одним із своїх життьових завдань уважають розкрити вичерпаність ідеології хрищених батьків поетчиних ( <g/> автор цих рядків серед них <g/> ) <g/> , приймають творчість Лятуринської тому <g/> , що бачать <g/> , як многоводність її фактично заперечує вузькість початку <g/> .
doc#3 До всього іншого автор був буржуазний націоналіст <g/> .
doc#4 <p> Істотна різниця між романом і « <g/> щоденником <g/> » — та <g/> , що в романі автора може не бути <g/> , — не бути як літературного образу <g/> , в щоденнику він неодмінно присутній <g/> , і одна з читацьких насолод саме в тому <g/> , щоб цей образ камінчик по камінчику складати <g/> , відтворювати й приміряти до себе <g/> : чи він <g/> , автор <g/> , — такий <g/> , як я <g/> ?
doc#5 Раз <g/> , тільки раз автор вивів своїх героїв на коротку мить до Андріївської церкви <g/> , але і тут не показав самої церкви <g/> : « <g/> Широчезними залізними сходами вони увійшли на тахльовану паперть церкви <g/> , що стояла щільно над урвищем горба <g/> .
doc#5 Там автор шукав широкого тла <g/> , тут він волів би подати своїх героїв на абстрактних чорних сукнах <g/> .
doc#5 Нарешті <g/> , цього не вистачає <g/> , і слово забирає безпосередньо автор <g/> .
doc#5 Ми знаємо тепер <g/> , чому ніхто не заперечував Славенкові <g/> : бо автор дав йому змогу безперешкодно заперечити самого себе <g/> .
doc#5 <p> Щоб підкреслити нормальність цього забурення білка <g/> , що його люди звуть коханням <g/> , автор змушує саму Марту шукати ориґінального завершення свого кохання ще тоді <g/> , коли їй здавалося <g/> , що Славенко її кохав <g/> .
doc#7 <p> Тут автор ставить крапку <g/> , і ми можемо зупинитися <g/> , подумати над цими вісьмома рядками і поставити собі кілька запитань <g/> .
doc#7 І <g/> , зрештою <g/> , — почасти через ці обставини <g/> , а почасти тому <g/> , що автор — поет — це поезія <g/> , а не колопоетичні прописи <g/> .
doc#7 <p> Читач може ще запитати <g/> : Алеж поясніть <g/> , будь ласка <g/> , що автор хотів сказати своєю поезією « <g/> Цей звід — це дерево <g/> » <g/> .
doc#8 Авдиторія була потрясена Грандіозністю скрупульозної праці <g/> , що її перевів автор <g/> » <g/> .
doc#8 Вже з самого початку дається взнаки його метода — метода елементарних антитез- протиставлень <g/> : Про « <g/> Чорну Раду <g/> » Петров писав <g/> : « <g/> Її збудовано за методою спростовань <g/> : однією сценою автор спростовує іншу <g/> , даним твердженням він заперечує раніш висловлене <g/> » <g/> , — і далі <g/> : « <g/> Він стверджує " <g/> не <g/> " як підвалину стилю <g/> » ( <g/> с. 445 <g/> ) <g/> .
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і від нас <g/> .
doc#10 Як Ганцов сам писав десять років по тому <g/> , коли видруковано працю <g/> , її варт було б переглянути <g/> , але “ <g/> автор поглинений тепер іншими питаннями й предметами дослідження <g/> ” ( <g/> 15 <g/> , 177 <g/> ) <g/> .
doc#11 Поезію вільної України відкриває Ігор Римарук <g/> , прозу вільної України — « <g/> Рекреації <g/> » Юрія Андруховича <g/> , яку редакція назвала повістю <g/> , а автор — « <g/> штучкою <g/> » <g/> .
doc#11 За кілька днів навколо повісти зчинилася міні-веремія <g/> , редакція гідно боронила <g/> , відступаючи <g/> , позицію за позицією <g/> , а сам автор <g/> , на щастя <g/> , мав вдачу Ґалілея <g/> , що <g/> , як відомо <g/> , зрікся своїх позицій щодо обертання Землі <g/> , тільки тишком <g/> , для себе ствердив <g/> , що все-таки вона обертається <g/> .