Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#9 Навіть на еміграції дуже нечисленні мовознавці <g/> , що бралися за теми новітньої історії української літературної мови <g/> , радше воювали з допливом галичанизмів <g/> , ніж аналізували реальні впливи і противпливи ( <g/> І. Огієнко <g/> , В. Чапленко <g/> …
doc#9 Тільки крайні західні околиці внаслідок своєї екзотичности в кращому стані ( <g/> праці І. Верхратського <g/> , В. Шухевича тощо <g/> ) <g/> , але для нас ці матеріяли саме через свою екзотичність <g/> , а отже <g/> , будь-що-будь чужорідність для літературної мови <g/> , найменше цікаві <g/> .
doc#9 <p> І. ГАЛИЦЬКІ ВПЛИВИ НА НОВУ УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРНУ МОВУ ДО 1876 РОКУ </p><p> Не будемо говорити про галицькі впливи в дошевченківські часи <g/> .
doc#9 Від цього я взяв за фонд по- дніпрянський говір <g/> , яко головний <g/> , і приносив до його найвідрубніші від других мов варіянти <g/> »3. </p><p> Є. Сакунові відповідав І. Верхратський <g/> .
doc#9 І. Верхратський вимагав <g/> , щоб літературна мова мала характер системи <g/> : « <g/> Для обміни словесної потреби приняти в головнім один говір <g/> .
doc#9 І тут знову І. Верхратський виступає в обороні слів і виразів <g/> , прийнятих в літературній мові Великої України <g/> .
doc#9 <p> Досить виразно ця наша характеристика сприйняття Кулішевої мови стверджується виступом І. Нечуя-Левицького в його славнозвісній статті « <g/> Сьогочасне літературне прямування <g/> » <g/> .
doc#9 Зате всякі впливи <g/> , що йдуть книжними шляхами <g/> , все <g/> , що надає літературній мові синтетично-штучного характеру <g/> , викликає його рішучий протест <g/> : « <g/> Для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби з її синтаксисом <g/> » — таке є програмове твердження І. Нечуя-Левицького <g/> .
doc#9 Але цілком зрозуміло <g/> , що все це ототожнення літературної мови з мовою сільської баби <g/> , увесь цей протест проти позичень з інших слов'янських мов — були прихованим виступом і проти мовних позицій П. Куліша <g/> , і проти позичень з галицької книжної мови <g/> , яку І. Нечуй-Левицький саме вважав за засмічену інослов'янськими впливами <g/> : церковнослов'янськими й польськими <g/> . </p>
doc#9 Б. Грінченко згадує імена публіцистів і науковців з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , О. Кониського <g/> , І. Левицького <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Драгоманова <g/> , М. Комаря <g/> , І. Білика <g/> , Д. Мордовця-Сліпченка <g/> ; імена перекладачів з західноєвропейських письменників з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , П. Ніщинського <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Старицького <g/> , С. Руданського — і робить з цього висновок-повчання <g/> : « <g/> Нехай же наші браття-галичани не кажуть <g/> , впиваючись провінціяльною гордістю <g/> , що мов самі вони й мову виробили і літературу наукову та перекладову склали <g/> »1. Так <g/> , усі ці люди стояли в перших лавах творців і розроблювачів нової української літературної мови <g/> , але становище було таке <g/> , що більшість з них об'єктивно
doc#9 Б. Грінченко згадує імена публіцистів і науковців з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , О. Кониського <g/> , І. Левицького <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Драгоманова <g/> , М. Комаря <g/> , І. Білика <g/> , Д. Мордовця-Сліпченка <g/> ; імена перекладачів з західноєвропейських письменників з Великої України <g/> : П. Куліша <g/> , П. Ніщинського <g/> , Т. Зіньківського <g/> , М. Старицького <g/> , С. Руданського — і робить з цього висновок-повчання <g/> : « <g/> Нехай же наші браття-галичани не кажуть <g/> , впиваючись провінціяльною гордістю <g/> , що мов самі вони й мову виробили і літературу наукову та перекладову склали <g/> »1. Так <g/> , усі ці люди стояли в перших лавах творців і розроблювачів нової української літературної мови <g/> , але становище було таке <g/> , що більшість з них об'єктивно якраз проводила <g/> , як і М. Драгоманів <g/> , галицькі мовні впливи <g/> .
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 Олена Пчілка приймає його погляд <g/> , що при збагачуванні літературної мови потрібне передусім « <g/> граматичне розширювання <g/> » <g/> , себто словотворення відомими в народній мові формантами2. </p><p> Але вона не відкидає й того <g/> , чого смертельно боявся І. Нечуй-Левицький <g/> : позичень і кування нових слів <g/> .
doc#9 Для І. Нечуя-Левицького найважчий закид <g/> , який можна зробити мові — це проголосити її « <g/> кованою <g/> » <g/> .
doc#9 »1. А ще красномовніша була позиція Б. Грінченка <g/> , який мовчки виключив М. Старицького з числа використаних у своєму словнику джерел <g/> , хоч до числа цих джерел входять такі типово галицькі етнографічні матеріяли <g/> , як записи В. Шухевича <g/> , О. Кольберґа <g/> , І. Верхратського або В. Гнатюка <g/> .
doc#9 , а відгомін її чути було ще 1893 р. Слово забирали тоді в пресі після Б. Грінченка І. Франко <g/> , М. Школиченко <g/> , Іл <g/> .
doc#9 <p> Відповідав Б. Грінченкові І. Франко <g/> , відповідав не менш різко тоном і так само скрайньо змістом — тільки <g/> , звичайно <g/> , в протилежний бік <g/> .
doc#9 Збиваючи докір поетам-галичанам у галицькій провінціяльності <g/> , І. Франко писав <g/> : « <g/> До головних гріхів галицько-руських писа- телів він ( <g/> Б. Грінченко <g/> .
doc#9 » 1Далі І. Франко показує історичну зумовленість діялектної роздріблености й діялектних відрубностей у межах української мови і цінність різноговіркових елементів <g/> : « <g/> Народ з його мовою <g/> , звичаями і творчістю <g/> , не сходячи зі спільної української основи <g/> , все-таки проявляє багато відтінків <g/> , котрих годі не бачити <g/> , на котрі тяжко гніватися <g/> .