Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Н. проти Мусі <g/> ) — не було нічого легшого <g/> . Так Муся завжди знатиме <g/> , що робить Н. або що робить Муся від Н. <g/> , а
doc#0 фазанів <g/> . Ще день <g/> , і Н. їхав поїздом ( <g/> а це не завжди було просто <g/> ) на оглядини й переслухи <g/> . </p><p> З його
doc#0 другим і навпаки <g/> . Манери Довгаля не були завжди вишукані <g/> , але <g/> , коли хотів <g/> , стримувати себе він
doc#0 світі дбав він за велич Австро-Угорщини та її не завжди героїчних збройних сил <g/> . Але Швейк <g/> , боронь Боже
doc#0 посмертно пам'ятник <g/> , хоч і це далеко не всім <g/> , не завжди <g/> . Лиси виживають <g/> , навіки або на час <g/> , незрідка їх
doc#1 . </p><p> Насправді ситуація складніша <g/> . Т. Шевченко завжди залишався самим собою <g/> . Цілісність його
doc#1 порівнянням <g/> , між образами природи і людей <g/> , між завжди узагальненою і дещо абстрактною на- родньою
doc#1 краю залишилась та ж. Пейзаж у його ідиліях — завжди один <g/> : дніпровський ( <g/> див <g/> . <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Над
doc#1 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї
doc#2 глибока <g/> , і <g/> , хоч які прозорі її хвилі <g/> , не завжди легко побачити дно </p><p> Розкриваю свої карти одразу
doc#2 почувань до їх найбільшого розросту <g/> , хоч завжди без їх демонстрування і без гістерії <g/> . Але
doc#2 був перегляд старих позицій і зречення <g/> . Поетка завжди лишалася вірна їм <g/> . Та водночас це не була
doc#2 реквізит слов'янської мітології <g/> , на жаль <g/> , завжди підозрілої <g/> . Але не це головне в створенні
doc#2 символістичної неокреслености значення <g/> , яка завжди однозначна <g/> , як дряпина на камені <g/> , як лінія на
doc#2 гармонії в шорсткий і нерідко страшний <g/> , а вже завжди безжалісний світ <g/> , де кожного часу людина йде на
doc#4 Лівицька-Холодна в « <g/> нових <g/> » поезіях майже завжди пише про себе <g/> . Але про себе в зустрічах з усім
doc#4 про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а
doc#4 відбувається перехід від я ( <g/> про яке в суті речі завжди йдеться <g/> ) до взагальнених ти або ми <g/> : </p><p> Я йду в
doc#4 або Момояма <g/> . Европейські малярі типово завжди намагалися заповнити кожний сантиметр
doc#4 й зла світу <g/> , а що читач те знає <g/> , то за ідилією завжди стоїть зловісне передчуття лиха й неминучої