This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#36 | й вартий уваги як старовина <g/> . Князь Костянтин | Васильович | переніс його сюди з Суздаля року 1351-го <g/> . Може |
doc#59 | дійові особи повісти <g/> : письменник Вадим | Васильович | <g/> , професор Кравчук <g/> , спекулянт-мільйонер |
doc#59 | , про її перше знайомство з Вадимом | Васильовичем | і Іриним <g/> , про її романтичну втечу до Хусту — |
doc#59 | . Вони « <g/> визволяються від влади вчора <g/> » <g/> . </p><p> Вадим | Васильович | <g/> , від особи якого ведеться оповідь <g/> , каже <g/> : « <g/> Це <g/> , |
doc#59 | цьому хлопцеві на шляху <g/> » <g/> , — коментує Вадим | Васильович | <g/> , оповідач <g/> . Лірика при ньому знічується й стає |
doc#59 | знов повертається до Галочки <g/> . Оповідач <g/> , Вадим | Васильович | <g/> , що ненавидить Ірина і захоплюється ним <g/> , думає |
doc#59 | , яким він себе робив <g/> . </p><p> Так що ж <g/> , має рацію Вадим | Васильович | <g/> , кажучи <g/> : « <g/> Ірин — це назагал мірнота <g/> . Ірин — це |
doc#59 | завжди відсуваного на другий плян Енея — Вадима | Васильовича | <g/> ? </p><p> І саме тут ми доходимо до відповіді <g/> . Ірин робив |
doc#59 | мовчки <g/> , і не тільки Ганна Олексіївна й Вадим | Васильович | <g/> , а і читач не мають навіть змоги з ним |
doc#59 | , від якого ми все чуємо <g/> , письменник Вадим | Васильович | <g/> , він же — Еней <g/> . </p><p> Якщо Божок був тінню старого |
doc#59 | . </p><p> Якщо Божок був тінню старого Ірина <g/> , то Вадим | Васильович | — тінь нового Ірина <g/> . Як без Божка була б неповною |
doc#59 | тема Іринового « <g/> вісниківства <g/> » <g/> , так без Вадима | Васильовича | не окреслилася б у всій своїй виразності тема |
doc#59 | , й проте життя гарне <g/> » <g/> . </p><p> Але гуманізм Вадима | Васильовича | — гуманізм спостерігання й безсилости <g/> . Еней — |
doc#59 | трофеїв <g/> » <g/> . Так характеризує Ларису Вадим | Васильович | <g/> . </p><p> Задум автора ясний <g/> . Оранжерійність Галочки <g/> , |
doc#59 | він лишається самотній і покинутий <g/> , як і Вадим | Васильович | <g/> , осторонь нового життя <g/> , на старих берегах <g/> , |
doc#59 | . Натомість він подає епізод сперечання Вадима | Васильовича | з генералом князем Б. за Гоголя <g/> . І цього досить <g/> . |
doc#59 | у тому епізоді <g/> , коли Галочка дякує Вадимові | Васильовичеві | за оборону Гоголя і — « <g/> над рахманною |
doc#59 | масою зійшов молодик <g/> . </p><p> Ми бачимо <g/> : думки Вадима | Васильовича | <g/> , психологічний конфлікт його з Ірином <g/> , |
doc#80 | і наївний <g/> , репрезентований Іваном | Васильовичем | Ґулею <g/> , « <g/> двома дідами <g/> » Данилом Івановичем |
doc#81 | існує <g/> , значить <g/> , має дозвіл <g/> . Але Василь | Васильович | Дубровський з досвідом давніх років і потім |