Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Пані Соня принципово україномовна <g/> , але її українська мова така <g/> , як може бути після сорока років перебування в польському мовному казані <g/> .
doc#2 Іменник і дієслово <g/> , здебільша в елементарному переліку <g/> , — мова поетки <g/> .
doc#3 Хоч мова ніколи не застигає в непорушності і зміни ніколи не припиняються <g/> , але те <g/> , що спостерігаємо <g/> , найчастіше — зміни лексичного і семантичного характеру <g/> .
doc#4 Думається <g/> , що мова тут не про те просто <g/> , що одні вірші написані раніше <g/> , а інші пізніше <g/> , це була б істина самоочевидна <g/> .
doc#6 У поодиноких <g/> , хоч і не частих випадках ця проповідницька настанова межує з прямою пропагандою <g/> , приміром у його картинах про ( <g/> точніше було б сказати — проти <g/> ) аборт <g/> , про одну з яких буде докладніше мова далі <g/> .
doc#7 Наша мова обтяжена зв'язками з фактами <g/> , з дійсністю щоденного існування <g/> .
doc#8 <p> У колі ближчих знайомих — важко говорити про друзів <g/> , коли мова йде про Петрова <g/> , — йому була дана жартівлива заочна кличка « <g/> Менталітет <g/> » <g/> .
doc#9 <p> Пізніше частина матеріалу моєї « <g/> Галичини <g/> » ввійшла до моєї книжки « <g/> Українська мова в першій половині двадцятого століття ( <g/> 1900—1941 <g/> ) <g/> .
doc#10 <p> Ось цей список його праць у хронологічному порядку їх появи в друку <g/> , і далі я буду цитувати їх за нумерами в цьому списку4 <g/> ) <g/> : </p><p> 1. Українська мова <g/> .
doc#11 ) <g/> , сказати б <g/> , тут щойно йшла мова <g/> , але бар'єри усувати чи розсувати треба Невідклично й невідкладно <g/> . </p>
doc#12 <p> 1. Відповідно до е з попереднім пом'якшенням приголосного в російських <g/> , польських <g/> , і білоруських іменах власних пишемо звичайно є <g/> , особливо <g/> , коли в даному корені українська мова має і <g/> , а не е <g/> , напр <g/> .
doc#15 На жаль він не обмежується на цьому глибоко правильному <g/> , хоч і трохи загальному <g/> , спостереженні ( <g/> яке <g/> , проте <g/> , ледве чи стосується повністю <g/> , як він думає <g/> , до називних відмінків заголовків <g/> , вивісок тощо <g/> , про що буде мова далі <g/> ] <g/> , а припускає далі - і то в досить категоричній формі <g/> , що тут " <g/> опущение глалола [ <g/> …
doc#16 Але коли заходить мова про перемогу над большевизмом <g/> , про повалення його <g/> , про знищення його <g/> , то тут можливості вісниківства мінімальні <g/> , і про це пора ясно сказати <g/> . </p>
doc#17 І як трагічно звучить її співуча мова <g/> , система традиційних жестів її на тлі п'яного шабашу розпусного міського шумовиння <g/> !
doc#18 Так було в « <g/> Моєму ізмарагді <g/> » <g/> , в передмові до якого Франко писав <g/> : « <g/> Мені давно хотілося написати подібну книжку — тою мовою <g/> , яка на теперішнє покоління повинна робити вражіння багато дечим подібне до того <g/> , яке на старих українців робила мова церковна — то значить мовою поезії <g/> » <g/> .
doc#19 Усталена і єдина для всіх частин країни літературна мова здавалася йому передумовою єдности України <g/> , ідея <g/> , що гармоніює з поглядом Потебні <g/> : « <g/> Неодмінна умова існування нації є єдність мови <g/> » ( <g/> « <g/> О национализме <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#21 Цьому поглядові він лишився вірним усе своє життя <g/> , і тут початок його конфлікту з американським сучасним малярством <g/> , про який мова буде далі <g/> . </p>
doc#22 І підкреслимо ще раз <g/> : мова <g/> , звичайно <g/> , йде не про наслідування і тим більше не про літературну крадіжку <g/> . </p>
doc#24 Що мова твору монологічна <g/> , а не діялогічна — це <g/> , звичайно <g/> , не міняє суті справи і зумовлене це тим <g/> , що ми виросли з персоніфікацій абстрактів <g/> : персоніфікації зла <g/> , добра <g/> , віри тощо — завжди статичні <g/> .
doc#25 Відновляючи стару теорію Поґодіна про “ <g/> великоруськість <g/> ” людности давнього Києва <g/> , Соболевський спитувався довести <g/> , що мова давнього Києва мала цілковито відмінний характер від мови давніх Галичини й Волині і що українські властивості мала тільки ця остання <g/> .