Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Розв'язування світових проблем мало залежало від Н. <g/> , але йому здалося <g/> , що <g/> , скільки можливо <g/> , треба було зважити на тривожні сигнали <g/> .
doc#1 Цю періодизацію його творчости застосовують механічно <g/> , без глибокої аналізи й вичерпного зіставлення фактів <g/> .
doc#2 Воно було б неможливе <g/> .
doc#3 Характеристичний з цього погляду приклад з Київського літопису <g/> , що його наводить Єв <g/> .
doc#4 <p> Видається <g/> , що сама поетка підказує такий поділ <g/> , хоч і не зв'язує його з оцінкою ваги й вартости кожної частини <g/> .
doc#5 Авторові було б тепер 56 років <g/> , коли писано роман <g/> , йому було 28. Хто читає романи з продовженнями в журналах <g/> ?
doc#6 Воно може бути спокійне <g/> , блакитне <g/> , але далеко частіше воно вибухає лявою потужного й загрозливого світла — як полярне сяйво ( <g/> “ <g/> Мерехтіння звужується навколо святощів дня <g/> ” <g/> ) <g/> , як блискавка <g/> , що роздирає хмару ( <g/> “ <g/> Зрушений громом <g/> ” <g/> ) <g/> , як містичний прорив світла крізь морок хмар ( <g/> “ <g/> Бріганська Колюмбія через чорні окуляри <g/> ” <g/> , “ <g/> Тарас Шевченко <g/> , геніальний поет і добрий маляр <g/> , записав у щоденнику про свої молоді роки <g/> : “ <g/> Самому тепер не віриться <g/> , а справді так було <g/> .
doc#7 Ось перша половина вірша <g/> : </p><p> Цей звід — це дерево <g/> : при ньому Не гомін слав свій шлях <g/> , </p><p> Немов би спогад і знайому Веселість на устах </p><p> Він ще про весну неодцвітну В щедроті віт підняв І світлом галяви привіт нам Зігрів і розхмар дня <g/> . </p>
doc#8 Він зник безслідно <g/> , як герой його повісті « <g/> Без ґрунту <g/> » архітект Линник <g/> , у чиїй долі Петров ніби провидів свою власну долю <g/> … </p>
doc#9 <p> Я порадився з Василем Івановичем ( <g/> так він волів <g/> , щоб ми <g/> , « <g/> наддніпрянці <g/> » — хоч ніколи над Дніпром я не жив <g/> , — його звали <g/> ) Сімовичем <g/> .
doc#10 <p> 1. </p><p> ВСЕВОЛОД ГАНЦОВ </p><p> 1.ГАНЦОВ І АКАДЕМІЧНИЙ СЛОВНИК </p><p> Одним з монументальних пам'ятників українського культурного відродження 20-их років був у царині мовознавства так званий Академічний словник <g/> , що його повного назвою було Російсько-український словник Української Академії Наук <g/> .
doc#11 Книжка зветься « <g/> Повільність <g/> » <g/> , тут ключ <g/> , як ундера схильнии це бачити <g/> , до олюднення людського сексу <g/> , його розтваринення <g/> .
doc#12 <p> Правила <g/> , що їх зведення подаємо тут <g/> , спираються <g/> , не запроваджуючи будь - яких змін <g/> , на так званий « <g/> Харківський <g/> » правопис <g/> , ухвалений до вжитку 1928 р. <g/> , після того <g/> , як його докладно обговорила Всеукраїнська Правописна Конференція і зредагував один з найвидатніших і найавторитетніших українських мовознавців—Олекса Синявський <g/> , і на складений на основі цього правопису « <g/> Правописний словник <g/> » Г. Голоскевича ( <g/> Видання сьоме <g/> , Харків — Київ <g/> , 1930 <g/> ) <g/> .
doc#13 Йому вистачало того <g/> , що якби його герої не були розчаровані <g/> , його поеми не були б написані <g/> .
doc#14 <p> І навіть більше <g/> : ніхто не може повести його за собою і ніхто не спроможний указати йому дороги <g/> , хоч би декому його путь і здавалась бездоріжжям <g/> .
doc#15 Вони цікавили його не самі по собі <g/> , а як новий доказ у давній мовознавчій дискусії про те <g/> , чи може існувати речення без особового дієслова <g/> .
doc#16 Цікаво подивитися <g/> , що саме закидає Д. Донцов своїм противникам і що йому закидають його противники <g/> .
doc#17 Оформлення дальших дій було побудоване на системі здеформованих павільйонів <g/> , павільйончиків і напівпавільйонів <g/> , що мали бути втіленням вбогости і скупости <g/> , міського життя часів НЕПу <g/> , його бруду й заблошичености <g/> .
doc#18 Його родинне життя було ледве прикритою руїною <g/> .
doc#19 Хронологічно це <g/> , здається <g/> , останній твір Мови <g/> , можливо <g/> , написаний тоді <g/> , коли він уже знав <g/> , що йому небагато лишилося жити <g/> , своєрідний заповіт поетів <g/> .