Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#83 Тут зупинялися новоприбулі з України <g/> , і сама назва вулиці — це зіпсоване слово « <g/> Малоросєйка <g/> » <g/> .
doc#55 <p> </doc> </p><p> Обізнаність пересічного українського інтелігента в справах мовознавства мала і чим вона менша <g/> , тим палкіші дискусії в справах правопису <g/> .
doc#88 Якщо авдиторія на іншому поверсі <g/> , немає сенсу виходити на перерву <g/> , адже часу вистачає лише на те <g/> , щоб спуститися вниз і повернутися нагору <g/> .
doc#11 <p> Грудень 1952 — Листопад 1953 </p><p> </doc> </p><p> ( <g/> Про прозу Юрія Андруховича і з приводу <g/> ) </p><p> На моєму столі число « <g/> Сучасности <g/> » <g/> , рік 1992 <g/> , місяць січень <g/> .
doc#50 <p> </doc> </p><p> Умова з читачем </p><p> Передусім умовмося <g/> , шановний читачу <g/> : якщо Ви сьогодні стомилися <g/> , Ваші нерви розгулялися <g/> , Ви боїтеся безсоння і хочете чимнебудь заспокоїти свої нерви <g/> , — лягаючи в ліжко <g/> , не беріть Осьмаччиного « <g/> Поета <g/> » <g/> .
doc#5 <p> </doc> </p><p> « <g/> Невеличка драма <g/> » <g/> , другий і останній роман Валеріяна Підмогильного <g/> , побачив світ у формі книжки тепер <g/> , через 27 років після публікації в київському « <g/> Житті й революції <g/> » <g/> , в 1930 році <g/> .
doc#64 Це тільки кілька міркувань людини <g/> , що йшла тим же географічним шляхом <g/> , що й Любченко в часи війни <g/> : Харків — Київ — Львів — Закордон <g/> , — і спостерігала ті самі речі й тих самих людей <g/> , а подеколи переживала ті самі почування <g/> .
doc#23 <p> У першій половині XIX сторіччя українська література не мала своєї періодики <g/> , ані видавництв <g/> , і нові твори друковано головне по альманахах <g/> , що час від часу видавалися то там <g/> , то сям <g/> .
doc#103 12 квітня о 9 годині ранку в Нью-Йорку на 94-му році життя автор цього сумно-іронічного зізнання <g/> , відомий у світі мовознавець і літературознавець ( <g/> остання найповніша бібліографія його праць охоплює 872 назви <g/> ) <g/> , лауреат Національної Шевченківської премії <g/> , академік Національної академії наук України <g/> , почесний президент Української Вільної Академії наук у США <g/> , професор Юрій ШЕВЕЛЬОВ відійшов у вічність <g/> .
doc#74 141 і далі <g/> , надруковано телеграму <g/> , яку Ленін вислав Сталінові 21 лютого 1920 року <g/> .
doc#91 Часом <g/> , хоч і не часто <g/> , можна натрапити на літературно майстерний або пройнятий людським почуттям віршик або невеличке оповідання <g/> .
doc#41 <p> </doc> </p><p> П'ятирічна дівчинка побачила ілюстрації в книжці і питає дорослого <g/> , що там намальовано <g/> .
doc#22 У повісті Юрія Косача про українську еміґрацію « <g/> Еней і життя інших <g/> » автор пустив у хід термін « <g/> безґрунтяни <g/> » <g/> . </p>
doc#17 Це почасти накреслювалося вже в « <g/> Золотому череві <g/> » Кроммелінка і в харківській редакції « <g/> Прологу <g/> » Боднарчука й Курбаса <g/> .
doc#33 1996. № 1. С. 118-124. </p><p> </doc> </p><p> ( <g/> « <g/> Місто <g/> » Валеріяна Підмогильного <g/> ) </p><p> У чудесних і приречено людяних листах Івана Дніпровського до Миколи Куліша <g/> , опублікованих у « <g/> Голубих диліжансах <g/> » <g/> , невеличкій книжці <g/> , власне брошурці <g/> , що своєю глибиною й людяністю перевершує все друковане українською мовою за останні роки <g/> , є фраза <g/> : « <g/> А коли твій Малахій сказав <g/> , що він прийшов " <g/> перевірити всі комісії <g/> " <g/> , я зрозумів <g/> , що ти сам свідомий обов'язку <g/> » <g/> . </p>
doc#45 Начебто це відбувалося так <g/> : зайшовши до авдиторії <g/> , він розгортав Буслаєва " <g/> Опьіт исторической грамматики русского язьїка <g/> " ( <g/> в російській лінгвістиці того часу Буслаєв уважався найвищим авторитетом <g/> ) <g/> , читав звідти уривок <g/> , закривав книжку і проголошував <g/> : — так говорить Буслаєв <g/> .
doc#62 — Т. 3. Матеріали <g/> , до новітньої Історії літератури і громадської думки <g/> .
doc#86 Серед їхніх станцій ми знаходимо країну минулого <g/> , що його вже нема <g/> , і країну майбутнього <g/> , що ще не народилося й тільки чекає на початок свого життя <g/> , готове вирушити в існування <g/> , коли прийдуть реченці і здійсняться вироки <g/> .
doc#80 <p> </doc> </p><p> 1 </p><p> Рядки Михайла Драй-Хмари в його сонеті « <g/> Лебеді <g/> » ( <g/> 1928 <g/> ) стали ніби маніфестом групи поетів <g/> , об'єднуваних традиційно під ім'ям неоклясиків <g/> , — Максима Рильського <g/> , Миколи Зерова <g/> , Павла Филиповича <g/> , Освальда Бургардта ( <g/> пізніше Юрія Клена <g/> ) і самого автора <g/> : </p><p> О <g/> , Гроно п'ятірне нездоланих співців <g/> , було близько сімдесятьох років <g/> . </p>
doc#42 <p> </doc> </p><p> Поезія Байрона і байронічна поема <g/> , як відомо <g/> , не те саме <g/> .