Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 То були роки <g/> , повні біблійних видінь <g/> , які віщували криваву кару <g/> , помсту <g/> , що мала впасти на грішників та експлуататорів <g/> , роки <g/> , коли « <g/> Злая своєволя / Сама скупається <g/> , сама / В своїй крові <g/> » ( <g/> « <g/> Подражаніє Ієзекіїлю <g/> » <g/> ) <g/> , коли поет кинув в обличчя тим <g/> , хто <g/> , согрішивши <g/> , не розкаявся <g/> : </p><p><g/> …
doc#4 Так здичавілість безмежної Російської імперії привела до розправи з усім тим <g/> , що не відповідало партійній догмі <g/> , — з тонкою плівкою російської дореволюційної інтелігенції <g/> , з національними прагненнями « <g/> околиць <g/> » імперії і тими культурними течіями <g/> , які виросли були саме з духу революції <g/> , — насамперед з формалізмом і футуризмом <g/> .
doc#6 На цій виставці таку значущу малість людини бачимо в “ <g/> У нас на все знайдеться виправдання <g/> ” ( <g/> ч. 7 <g/> ) <g/> , де люди відсунені на бічні пляни <g/> , хоч і які ті люди важливі ( <g/> з правого боку вони втілюють війну <g/> , з лівого— мир <g/> ) <g/> , у “ <g/> Монреальська місія в Старій Броварні <g/> ” ( <g/> ч. 27 <g/> ) <g/> .
doc#9 Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч частково відчистило її від русизмів <g/> , які аж надто рясніють у його ранніх писаннях <g/> , — як-от <g/> : місто ( <g/> в значенні « <g/> місце <g/> » <g/> ) <g/> , добавок <g/> , стоїть <g/> , бумага <g/> , получив <g/> , щитаю і сила інших6. Отже <g/> , М. Драгоманів об'єктивно був до певної міри провідником галицьких мовних елементів до літературної мови <g/> . </p>
doc#10 поліські “ <g/> дифтонги <g/> ” не є справжні дифтонги <g/> , бо це є суцільні й неподільні фонеми <g/> , які в своїй артикуляції поступово пересковзають від початкового звука до кінцевого <g/> , бувши довгістю й сприйманням нормальними голосними <g/> ; вага цих полюсів такого звука може мінятися в мові навіть тієї самої особи <g/> , але завжди це звуки одного ряду <g/> .
doc#15 <p> Сповіщення <g/> , які нас тут цікавлять <g/> , і собі поділяються на вільні ( <g/> luźne <g/> ) - зрозумілі поза контекстом і обстановою і зв'язані ( <g/> związane <g/> ) <g/> .
doc#16 В другій статті говориться <g/> , що противник її належить до фальшивих пророків <g/> , які « <g/> поставили в осередку своєї доктрини людину <g/> , детронізуючи її Творця <g/> , який повинен стояти в центрі всього <g/> » <g/> .
doc#17 Можна сперечатися про те <g/> , чи виклав у цій сцені Куліш ті думки <g/> , які були йому близькі <g/> , чи тільки офіційно від нього вимагані <g/> , – хоч уся правдоподібність за те <g/> , що ця сцена була йому накинена урядовими цензорами <g/> .
doc#18 Спростовання в тому <g/> , що рух до поставленої мети дає зміст життю <g/> , приносить стільки щастя <g/> , скільки людина може мати <g/> , і творить ті духові цінності <g/> , в яких є сенс людського існування і які відкривають людині шлях до Єгови <g/> . </p>
doc#19 — </p><p> що маємо право говорити про особливі <g/> , своєрідні шляхи використання пісенної стилістики <g/> , які досі не знайшли свого продовження <g/> , завершення свого розвитку <g/> .
doc#20 Я не знав <g/> , які там були обставини <g/> , але в 1940 році я бачив його як осередок українськости <g/> , і в мене існувала певність <g/> , що там не пропадемо фізично і знайдемо своїх <g/> .
doc#22 Цим вона і різниться від різних « <g/> збагачених реалізмів <g/> » <g/> , які самовдоволено ремиґають учорашнім <g/> .
doc#23 Вступний вірш його стверджує те <g/> , що є патосом усієї його відомої нам творчости <g/> : не колектив <g/> , а я <g/> , моя душа <g/> , мої переживання <g/> , які є водночас переживання універсальної людини <g/> , мій світ <g/> , що є світом універсальної людини <g/> ; не драма національної субстанції в конкретних історичних обставинах <g/> , а трагедія внутрішнього конфлікту <g/> , закладеного в самій істоті людської душі <g/> . </p>
doc#24 Хіба поодинокі натяки-алюзії <g/> , про які ми згадували на початку статті <g/> , можна було б пояснити цим <g/> .
doc#25 Натомість в українській літературній мові <g/> , як і в південноукраїнських говірках <g/> , о нормально чергується з і ( <g/> ніж — ножа <g/> ) <g/> , воно наче розщепилося на ці два звуки <g/> , які одначе несуть ту саму функцію <g/> , так що в формі <g/> , наприклад дім мовець одразу і безпомилково впізнає тільки інший вияв форми дом ( <g/> у <g/> ) <g/> .
doc#26 Не належить до нашої тут теми аналізувати діяльність самого Головатого й намагатися встановити <g/> , наскільки живі були в його душі і які саме традиції старої Січі <g/> .
doc#27 Лж надто виразно говорить він про це в листі до Костомарова з 11 вересня 1846 ( <g/> російськомовному <g/> ) <g/> : « <g/> Буде може час <g/> , коли від одного звука труб її [ <g/> поезії української <g/> ] впадуть мури й твердині <g/> , для руйнування яких Ви вважаєте за потрібну зброю <g/> ; буде час і царів-поетів <g/> , які все підпорядкують своїй божественній могутності <g/> ; буде час і здвиженшо храму <g/> , в якому вклоняться й чужі народи <g/> …
doc#28 Повторилася та історія <g/> , що й з епігонами Шевченка <g/> , які теж не помітили живого духу його поезії <g/> , а стали наслідувати зовнішні елементи коломийкової форми <g/> , яка сама часто була в Шевченка не своя <g/> .
doc#31 Вельми характеристично <g/> , що <g/> , за дуже малими винятками <g/> , Хвильовому чужі так звані акумульовані повтори типу анафори або епіфори <g/> , які були такою характеристичною рисою стилю Сталіна й його доби і функцією яких було вдовбувати в голови читачів чи слухачів гасла <g/> , « <g/> прості <g/> , як мекання <g/> » <g/> .
doc#32 У нас виходить багато видань <g/> , які є <g/> , власне <g/> , тільки задрукованим папером <g/> .