Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Шарж на імітаторів Руссо </p><p> Можна було б почати від народження героя <g/> , і тоді це виглядало б <g/> , наприклад <g/> , так <g/> : Н. <g/> , офіційно — громадянин Н. <g/> , народився в селі Пришийкобиліхвіст над ставком Вишневим коло хати <g/> .
doc#1 Однак якби нам хотілося звести його ідеї 1860 р. в одне логічне ціле <g/> , то можна було б їх викласти приблизно так <g/> : він сподівався <g/> , що зміна несправедливого устрою життя настане тоді <g/> , коли з'явиться апостол правди і науки <g/> .
doc#2 Вона вміє завести мисливця до свого дому <g/> , щоб аж тоді він побачив <g/> , як пропадає і звір <g/> , і слід <g/> , — « <g/> та знайшлися підківочки господаревої дочки <g/> » <g/> .
doc#3 Але тоді мовознавці повинні бути свідомими своєї відповідальности <g/> .
doc#4 <p> І вийде тоді до нас із брами </p><p> Він - </p><p> і очистимося <g/> , мов ісопом <g/> , </p><p> в день останній <g/> , в останній час <g/> .
doc#5 <p> Щоб підкреслити нормальність цього забурення білка <g/> , що його люди звуть коханням <g/> , автор змушує саму Марту шукати ориґінального завершення свого кохання ще тоді <g/> , коли їй здавалося <g/> , що Славенко її кохав <g/> .
doc#6 Я тоді складав малоросійські вірші <g/> , що пізніше впали такою страшною вагою на мою вбогу душу <g/> …
doc#7 Чому дальше речення починається сполучником і <g/> : це речення дієслівне ( <g/> здобу ток пильнує <g/> ) <g/> , тоді як перед цим речення без дієслова <g/> .
doc#8 Він утік ще раніше з Києва до Ленінграду <g/> , коли на Україні почалися нагінки на « <g/> український націоналізм <g/> » <g/> , і це його тоді врятувало <g/> .
doc#9 На це склалося кілька обставин <g/> : і знав він українськомовні справи краще від моїх харківських учителів <g/> , знав не тільки ззовні <g/> , а й зсередини <g/> , і був він єдиним тоді на Україні носієм ідей і метод Празького лінгвістичного гуртка <g/> , де мав не одну нагоду спілкуватися з « <g/> самим <g/> » Ніколаєм Трубецьким <g/> , ну і <g/> , нарешті <g/> , посідав він у свої тоді 63 роки ту незбагненну рису людяності <g/> , що її найкраще окреслює французьке слово шарм <g/> .
doc#10 Сама редакція писала <g/> , що попереду випадало б зредагувати українсько-російський словник <g/> , а вже тоді братися за російсько-український <g/> ”1 <g/> ) <g/> .
doc#11 А тоді спроба зазирнути в майбутнє Андруховича-письменника <g/> , а може <g/> , і його друзяк <g/> .
doc#12 <p> Д <g/> ) в закінченнях 2 і 3 особи однини і 1 і 2 особи множини форми теперішнього часу дієслів І відміни <g/> , тоді як дієслова II відміни мають тут и <g/> , напр <g/> .
doc#13 Але коли вглибитися в поему <g/> , знайти в ній четверту <g/> , незриму <g/> , але головну дійову її особу <g/> , тоді починається те велике очищення <g/> , той катарсис <g/> , що його з давніх часів уважають за завдання мистецтва <g/> . </p>
doc#14 І коли він вйзнає — так <g/> , це ж правда <g/> , проста правда <g/> , — тоді стався таємничий розряд і вибух поетичного атома <g/> .
doc#15 " та ін„ але Кудрявський зумів уже тоді схопити ту особливу функцію називання-показу <g/> , яка і становить одну з найхарактеристичніших прикмет називних речень <g/> .
doc#16 І нападають вони звичайно в двох випадках <g/> : або тоді <g/> , коли замовчати ніяк не можна <g/> , або тоді <g/> , коли з усіх ворогів це <g/> , на їхню думку <g/> , саме той <g/> , який найлегше дає себе скомпромітувати <g/> .
doc#18 української молодіжі <g/> » <g/> , написаній тоді ж <g/> , коли й « <g/> Мойсей <g/> » <g/> , Франко закидав своїм землякам « <g/> неточність <g/> , балакучість та пустомєльство <g/> , брак характерности <g/> , індиферентність та моральну грубошкірість <g/> , байдужність до важних загальних справ <g/> , а завзятість у дрібницях <g/> , пусту амбітність та брак самокритики <g/> » <g/> .
doc#19 Хронологічно це <g/> , здається <g/> , останній твір Мови <g/> , можливо <g/> , написаний тоді <g/> , коли він уже знав <g/> , що йому небагато лишилося жити <g/> , своєрідний заповіт поетів <g/> .
doc#20 <p> Наші перші зустрічі <g/> , — але не знайомство — припадають на роки 1929-1930. Ми були студентами Харківського університету <g/> , що тоді ще не був нагороджений « <g/> присвоєнням <g/> » йому « <g/> імени Максима Горького <g/> » <g/> ; натомість він був перейменований у вельми доброзвучне ХПІПО ( <g/> Харківський педагогічний інститут професійної освіти <g/> ) <g/> .