Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Конкретно <g/> , як виявилося <g/> , тих « <g/> помилок <g/> » було дві <g/> .
doc#1 Стиль і настрій цих віршів та поем характерний для більшосте інших творів тих років <g/> .
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#5 Смерть не має в собі тих таємниць <g/> , що їх витворив жах і людська уява <g/> .
doc#6 Це були “ <g/> портрети <g/> ” тих знарядь <g/> , тих інструментів <g/> , якими працював мис- тець у цій галерії <g/> , коли він був там найнятий як робітник — обрамлювач картин інших майстрів <g/> : об'єктами “ <g/> портретів <g/> ” були щипці <g/> , молотки <g/> , пензлі <g/> , пилки тощо <g/> .
doc#7 Ми перебиваємо копії тих копій з додатковим запізненням у сорок років <g/> .
doc#8 І це було ударом <g/> , розрахованим на далеку дію <g/> , бо вплив Петрова на українську еміграцію тепер був надто малий <g/> , фактично ніякий <g/> , а вже в політику він і зовсім не втручався <g/> , ставлячися з цілковитою байдужістю до всіх еміграційних партій <g/> , виявляючи свою нехіть тільки до тих із них <g/> , де йому вчувався запах намащених дьогтем чобіт <g/> . </p>
doc#9 <p> Відповідно до « <g/> партійно-урядової <g/> » політики тих років ( <g/> до розпаду Радянського Союзу <g/> ) праці з історії української літературної мови нової доби <g/> , що тоді виходили <g/> , старанно замовчували цю проблематику <g/> , як здебільшого і <g/> , бодай поодинокі <g/> , випадки впливів Галичини на літературну мову <g/> .
doc#10 Це <g/> , правда <g/> , дало змогу радикально поліпшити якість другого та третього тому супроти першого <g/> , але затягло темпи всього видання і кінець-кінцем спричинилося до того <g/> , що останній том так і не дістався на полиці тих <g/> , хто його потребував <g/> . </p>
doc#12 <p> Виходячи з цього <g/> , не подаємо тут тих ( <g/> зрештою дуже незначних <g/> ) змін <g/> , що були внесені в цей правопис Комісією під проводом проф <g/> .
doc#14 <p> Я кінчу малим застереженням <g/> : розуміється <g/> , поезія Лесича не перекреслює всіх тих поетів <g/> , що я протиставив йому <g/> .
doc#15 <p> Не кажучи тут про загальні методологічні і фактичні хиби такого схематичного розмежування мови на дві цілком окремі області - логічну і афективну - і припасування до кожної з них тих чи тих синтаксичних явищ <g/> , слід відзначити <g/> , що розглядати всі випадки вживання самостійних називних відмінків як вияв емоціональної стихії мови означає іґнорувати дуже значну <g/> , кількісно може переважну частину подібних випадків <g/> . </p>
doc#16 Заявляється <g/> : « <g/> Хто читав промови громовержців Ґромика чи Молотова <g/> , той завважить відразу <g/> , з чийого арсеналу <g/> , з арсеналу чиєї доктрини запозичені обвинувачення в тих страшних гріхах <g/> » <g/> .
doc#18 Ні словечка не впало про політичні події тих місяців <g/> .
doc#19 <p> Т. Шевченко </p><p> « <g/> Се один із тих наших літературних діячів <g/> , котрим теперішнє положення української справи і українського слова в Росії хоч і не вистудило серця і не вистудило пера з руки <g/> , та проте відібрало можність дати свою працю на користь загалові <g/> » <g/> , — так писав про Василя Мову Іван Франко 1899 року і порівнював літературну долю письменника з літературною долею Степана Руданського <g/> .
doc#20 Тож його образ із тих років був тільки зоровий <g/> .
doc#21 Позначилися погляди цієї статті і в тих його есеях <g/> , які він написав для “ <g/> Арки <g/> ” — про Пітера Бройгеля-батька <g/> , про Ель-Греко <g/> .
doc#22 Михайло Орест у прекрасному вірші « <g/> Скитальцям <g/> » проклямує зрозуміння тих <g/> , хто ще не вирваний з ґрунту <g/> : </p><p> Ні <g/> , ви молітесь за них <g/> , </p><p> За їх рятунок молітесь <g/> , </p><p> Щоб прірва згуб жадних </p><p> Не сміла під ними розкритись <g/> . </p>
doc#23 Ця настанова фактично сприйнята в радянській історіографії української літератури <g/> , тільки що виключено з неї тих письменників <g/> , що вважаються за реакційних <g/> .
doc#24 коли серед глупої ночі <g/> , роззявивши пащі й зідхаючи в спразі <g/> , родять родючі домни <g/> , колір тих незабутніх хвилин <g/> , коли ви <g/> , поранений <g/> , впали на сніг <g/> , колір <g/> , що біль перетворює в радість і <g/> , раз полонивши <g/> , не пустить назад <g/> , — бадьорий колір нестримних палахтінь <g/> » <g/> .