Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Можна було б ще мислити про вплив кінтальсько-ціммервальської програми Леніна <g/> , але на ідеологічні програми швайцарського миролюба Н. мав вироблену свою протиотруту <g/> .
doc#1 <p> Після вимушеної шестирічної мовчанки протягом заслання Т. Шевченко почав із того <g/> , що ґрунтовно переглянув свою « <g/> Москалеву криницю <g/> » ( <g/> перший варіянт з'явився 1847-го <g/> , другий — 1857-го р. <g/> ) <g/> .
doc#2 Фолкльор дарує поетці свою стриманість <g/> , свою універсальність <g/> , свої символи <g/> , свої прикмети й ворожіння <g/> .
doc#3 Рідше трапляються в полі спостережень однієї особи радикальні зсуви в поширених і поточних синтаксичних конструкціях <g/> , коли одна раптом « <g/> виходить з моди <g/> » <g/> , занепадає і на її місце приходить інша <g/> , нова <g/> , при чому <g/> , можливо <g/> , старша занепадає <g/> , а на її місце приходить нова <g/> , щоб заповнити порожнечу <g/> , а <g/> , можливо <g/> , спершу шириться нова конструкція — паралельна до старої <g/> , а потім у суперництві двох паралельних конструкцій перемагає ( <g/> а часом і не перемагає <g/> , а навпаки <g/> , « <g/> замах <g/> » не вдається і в змаганні нового і старого старе стверджує свою позицію <g/> ) <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#5 Так вона робить <g/> , але тільки для того <g/> , щоб дізнатися про свою поразку в цьому <g/> , і то поразку подвійну <g/> .
doc#6 А цей аспект заслуговує на свою пайку уваги <g/> .
doc#7 Тому я не можу проілюструвати відповідні приклади з чужих літератур цитатами і змушений обмежитися на кількох назвах <g/> , хоч і знаю <g/> , що в таких випадках читач завжди запідозрює критика <g/> , що цей останній просто хоче « <g/> свою ученість показати <g/> » <g/> .
doc#8 Він зник безслідно <g/> , як герой його повісті « <g/> Без ґрунту <g/> » архітект Линник <g/> , у чиїй долі Петров ніби провидів свою власну долю <g/> … </p>
doc#9 Думаю <g/> , що з повним правом міг би я присвятити свою працю його пам'яті <g/> .
doc#10 <p> Тепер Ганцов каже <g/> , що розбіжність південно- і північноукраїнських говірок “ <g/> сягає найдавнішої доби в житті південної групи східньослов'янських племен <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 89 <g/> ) <g/> , що між ними є “ <g/> споконвічна відмінність <g/> ” <g/> , яка до речі знаходить свою відповідність в антропологічній відмінності північного українця від південного ( <g/> 5 <g/> , 131 <g/> ) <g/> , і що ця відмінність найглибша з усіх можливих <g/> , бо охоплює “ <g/> квантитативно-акцентологічну систему <g/> ” <g/> , яка визначає собою ввесь фонетичний розвиток мови <g/> .
doc#14 Цим вона виправдовує право на свою назву <g/> .
doc#15 Так <g/> , в одному місці він каже <g/> , що іменні речення через свою неозначеність збереглися лише там <g/> , де їх " <g/> заступає й доповнює суміжний текст [ <g/> souvislost <g/> ] <g/> , ситуація <g/> " <g/> .
doc#16 В суті справи в обох виявляється істотним однакове <g/> : вважати за націоналістичне все те <g/> , що стверджує свою національну суть <g/> , відмежовує її від сутей інших націй і — логічно продовжуючи — доводить окремість своєї національної суті до кінцевих висновків у формі зрозуміння потреби політично завершити свідомість своєї окремости <g/> : приходить до гасла самостійности <g/> , і то самостійности не лише в формі і змісті культури <g/> , а і державної самостійности <g/> . </p>
doc#17 Одні носії « <g/> хуторянської <g/> » теми проносять свою мелодію незмінною <g/> .
doc#18 <p> Франко сам писав про свою поему <g/> , що в ній « <g/> показано загострення конфлікту між пророком і народом аж до цілковитого розриву <g/> , а в дальшому розвитку дії через шерег спокус і об'явлень до безпосереднього стикання й з'єднання людини з найвищою істотою Єговою <g/> .
doc#19 <p> Т. Шевченко </p><p> « <g/> Се один із тих наших літературних діячів <g/> , котрим теперішнє положення української справи і українського слова в Росії хоч і не вистудило серця і не вистудило пера з руки <g/> , та проте відібрало можність дати свою працю на користь загалові <g/> » <g/> , — так писав про Василя Мову Іван Франко 1899 року і порівнював літературну долю письменника з літературною долею Степана Руданського <g/> .
doc#20 Мало змінився він не тільки назовні <g/> , зберігши свою посмішку зайчика <g/> , а і внутрішньо <g/> , лишився вічним ентузіястом <g/> , завжди готовим піти за своєю гарячою уявою <g/> , нагинаючи факти до неї <g/> , а не уяву до фактів <g/> .
doc#21 <p> Я сказав про свою самостійність і єдиновладність в “ <g/> Арці <g/> ” <g/> , що означало одночасно й самотність <g/> .
doc#22 Вони прийшли з XX сторіччям і здійснюють свою програму тепер <g/> .