Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Я маю намір створити портрет <g/> , вірний натурі <g/> , а людина <g/> , яку я спортретую <g/> , буду я сам <g/> . </p>
doc#0 Н. повинен підписувати псевдонімом <g/> , який він обере сам <g/> .
doc#0 Під руїнами загинув і сам старий Голубовський <g/> .
doc#0 Праця над цим словником почалася вже не один рік тому <g/> , словник не мав колегії <g/> , все робив і за все відповідав сам Димін- ський <g/> .
doc#0 Але Мірчук не міг створити і не створив цілісного колективу <g/> , бо сам він не був науковцем і не був ідеалістом <g/> , він був ділком коло науки і не багато більше <g/> .
doc#0 Костецького звали <g/> , звичайно ж <g/> , не Свирид Микитович — у якомусь варіянті <g/> , бо так піп охрестив <g/> , — а Ігор Вячеславович <g/> , ім'я князівське <g/> , не з опери ж ( <g/> якщо він не сам це вигадав <g/> , а він любив фантазувати <g/> ) <g/> .
doc#0 Було без значення <g/> , чи все це вигадував сам Костецький <g/> , чи його батько <g/> .
doc#0 Це були він сам <g/> , Іван Майстренко — многолітній боротьбіст — лівий антинацист <g/> , після його приїзду — Н. Молодші <g/> , звичайно <g/> , поети-початківці ( <g/> і <g/> , мабуть <g/> , екс-комсомольці <g/> , яких Довгаль витяг із рабства — Василь Онуфрієнко з жінкою Марусею <g/> , Всеволод Біленко <g/> ) <g/> , таких прав не дістали <g/> , їхня праця була технічна <g/> .
doc#0 Ось лише кілька навмання імен <g/> , згадуються Ґарґантюа та його синок <g/> , ненажери й ненасекси <g/> , численні декамеронники <g/> , Шекспірові блазні та й сам Фалстаф <g/> , Казанзакісів Зорба <g/> , Ролланів Кола Брюньйон <g/> , а надто череватенький Санчо Панса <g/> .
doc#1 Будову фрази можна було б назвати риторичною <g/> , насиченою анафорами й епістрофами <g/> , просьбами й прокльонами <g/> , якби сам риторичний рядок не переривався « <g/> відскоками <g/> » й відходами від тієї ж риторичної структури <g/> .
doc#1 Це його « <g/> забрали в москалі <g/> » <g/> , але і втіленням образу покритки є він сам <g/> .
doc#1 <p> Лексика <g/> , образи повторення прийменника « <g/> меж <g/> » — це все <g/> , як і сам розмір вірша <g/> , цілком відповідає духові українських народніх пісень <g/> .
doc#1 При всій любові поета до цього світу — </p><p> Бач <g/> , який широкий <g/> , </p><p> Та високий <g/> , та веселий <g/> , </p><p> Ясний та глибокий <g/> , — </p><p> він сам просить свою товаришку Музу покинути цей світ разом з ним <g/> : </p><p><g/> …
doc#1 <p> Але він надіється <g/> , що сам Господь покарає їх <g/> , а не збунтований і сліпий натовп <g/> : </p><p> Повинна буть <g/> , бо сонце стане <g/> , </p><p> І осквернену землю спалить <g/> . </p>
doc#1 Але сам дуб <g/> , себто Україна <g/> , усе ще повен життя <g/> , глибоко в корінні <g/> : </p><p> А од коріння тихо <g/> , </p><p> любо Зелені парості ростуть <g/> . </p>
doc#2 Порівняння впресовується в сам образ <g/> .
doc#2 <p> Часом « <g/> я <g/> » боязко з'являється в вірші <g/> , але дикція лишається такою ж мужньою й загальною <g/> , бо крик почуттів знову ж заступлений описом поведінки <g/> , а сам опис перенесений у майбутній час <g/> , — тонкий засіб <g/> , що зразу робить образ узагальненим <g/> , водночас не позбавляючи його глибокої індивідуальности <g/> : </p><p> За рядом днів сумних задніє </p><p> один страшний і невідкличний <g/> . </p>
doc#4 Її підказує сам поет <g/> .
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#4 Кінець-кінцем людина завжди залишиться сама <g/> , і тут саме важить <g/> , хто залишився сам <g/> » <g/> , — якщо він мав рацію <g/> , вона може не надто нарікати <g/> .