Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Сцена — ніби пародія з якоїсь п'єси Корнійчука <g/> , той стиль <g/> .
doc#0 ) ніби компроміс із німцями <g/> .
doc#0 Спершу ніби заходило на створення другого <g/> , після Львова <g/> , притулку анахоретів <g/> .
doc#0 <p> А всередині — столики під білими скатертинами <g/> , порцеляна сервізу <g/> , добірне меню <g/> , зразкова обслуга <g/> , талони з продовольчих карток вистригають <g/> , але все інше — ніби не було війни <g/> , альянтських гостей <g/> , навали руйновиння <g/> . </p>
doc#0 Це була ніби своя родина <g/> .
doc#0 Лиси виживають <g/> , навіки або на час <g/> , незрідка їх навіть потім звеличують так <g/> , ніби то саме вони були герої <g/> .
doc#1 Так само і в інших віршах <g/> , де найбільш загальні концепції й образи історичних подій та епох ніби закодовані у стислих символах <g/> .
doc#1 Він ніби стає реальним тільки в порівнянні <g/> : </p><p> А калина з ялиною </p><p> Та гнучкою лозиною <g/> , </p><p> Мов дівчаточка із гаю </p><p> Виходжаючи <g/> , співають <g/> ; </p><p> Повбирані <g/> , заквітчані </p><p> Та з таланом заручені <g/> , </p><p> Думки-гадоньки не мають <g/> , </p><p> В'ються-гнуться та співають <g/> . </p>
doc#2 Центральний образ мужа ніби загубився серед образів тварин <g/> , - нема перспективи <g/> , як у печерному малюнку <g/> .
doc#2 Так ніби почалася гра примітивною дудкою <g/> , а далі все нові і все складніші інструменти приєднувалися <g/> , і наприкінці дудки вже не чути <g/> , грає потужна оркестра скрипок <g/> , флейт <g/> , труб <g/> , арф і дзвіночків <g/> , — але в суті речі це все та сама тема <g/> .
doc#2 — дівоча Грація <g/> , лукавий посміх <g/> , ніби нехотячи кинений іскряний погляд з-під спущених брів <g/> , кокетство і грайливість <g/> .
doc#2 Він ніби єднає цю збірку з попередньою <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії — тут ніби пролог <g/> , « <g/> нові <g/> » — сама дія <g/> .
doc#4 Чи він тільки впровадив де-не-де безглуздий правопис <g/> , на зразок Золотонізький ( <g/> тричі <g/> , ніби походить цей прикметник не від Золотоноші <g/> , а від якоїсь Золотої Ноги <g/> , безпрецедентна назва для міста чи містечка <g/> ) — напевне не авторства Наталі Лівицької-Холодної <g/> , чиє опанування літературної мови й письма поза сумнівом <g/> ? </p>
doc#4 Але приймім другу можливість <g/> , бо воно буде приємне для видавців <g/> , а ще й тому <g/> , що воно ніби підтримує мою тезу про щоденниковий характер або маску поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> . </p>
doc#4 ГІерсональність ніби особистого документу сполучається з колективністю <g/> , особисте з загальним <g/> , читач стає співавтором <g/> .
doc#4 <p> Тема тут ніби проста — прихід зими <g/> , перший сніг <g/> .
doc#4 Коси ялинок з білими стрічками — це теж жіноче бачення <g/> , це теж я <g/> , сховане за ощадним і ніби зовсім безособовим малюнком <g/> .
doc#4 І їхня повторюваність і їхня поява й рух ніби нічим не зумовлені <g/> , як і їхнє тимчасове зникання <g/> .
doc#4 Ми довідуємося про її освіту з романських літератур <g/> , збірка подає <g/> , ніби демонстративно <g/> , багатий вибір перекладів з французької мови <g/> , але ніде нема біографічних слідів очитаности в німецькій поезії <g/> , навіть обізнаности на ній <g/> . </p>