Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Сімович ніколи не мав і не хотів мати організаційної праці <g/> , вищої від — перед війною — ректора Українського педагогічного інституту в Празі в кінці двадцятих років <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#6 Але його успіх у глядача далеко випередив його успіх у критиків і професіоналів від мистецтва <g/> .
doc#7 Її заступають якимсь барокковим орнаментом <g/> , настільки ж далеким від Рільке <g/> , як і від справжньої поезії <g/> .
doc#9 <p> Менша кількість слів <g/> , виведених від абстрактних імен <g/> : nomina actoris <g/> , прикметники <g/> , дієслова <g/> .
doc#10 <p> Згодом Курило відійшла від позицій романтичного народництва <g/> .
doc#13 Вони є — різнотипні й незвичайні в українській поезії <g/> : то металічні <g/> , то танцюристі хореї <g/> , черговані з ямбами <g/> , часом чисто шевченківського типу ( <g/> « <g/> Не чути гомону людського <g/> » <g/> ) <g/> , — адже від « <g/> Гайдамаків <g/> » іде в Шевченка лінія байронічних поем <g/> .
doc#15 У зв'язку з цим називні речення в Травнічка зовсім не відмежовані від неповних <g/> .
doc#16 Його ваблять « <g/> фанатики <g/> , аскети <g/> , подвижники типу Мономаха <g/> , Льойолі <g/> , Валленштайна <g/> , Вільгельма Оранського <g/> , Дмитра Вишневецького <g/> , Богуна <g/> , Вишенського <g/> » ( <g/> « <g/> Дух нашої давнини <g/> » <g/> ) <g/> , І він думає <g/> , що єдиний спосіб виховати такого фанатика — відгородити його від світу ідей <g/> , штучно обмежити його в колі розігрітої до температури топлення однобічно-нагнітаної однієї ідеї <g/> . </p>
doc#17 Скульптурність теж розкривається низкою ґрадацій <g/> : скуленість сутулого Малахія ( <g/> В. Блавацький <g/> ) відмінна від широко-розкритого <g/> , театрально-картинного жесту Кума ( <g/> Б. Паздрій <g/> ) <g/> , точеність і різьбленість гармонійних поз Любуні ( <g/> Е. Дичківна <g/> ) – від Гротескової застиглости поз двох її сестер ( <g/> М. Мельникова <g/> , О. Карп'якова <g/> ) <g/> , сувора продуманість і симетричність мізансцени першої дії – від позірного хаосу й метання масової сцени в фіналі цієї дії <g/> . </p>
doc#19 І робити не хоче <g/> , бо бач <g/> , ручки білі <g/> , щоб не почорніли <g/> » ( <g/> « <g/> Причепа <g/> » <g/> ) <g/> ; « <g/> Бодай той непрощений був <g/> , хто видумав таку нелюдяну науку <g/> » ( <g/> « <g/> Люборацькі <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Письменники з болем стверджують <g/> , як виходять із школи люди <g/> , далекі від свого народу ( <g/> « <g/> Московська школа на нашій Україні багато одрізнила луччих людей од свого народу <g/> , од свого плем'я <g/> , од сім'ї <g/> , од батька й матері <g/> » — « <g/> Причепа <g/> » <g/> ) <g/> , які вони не здатні до творчої праці <g/> , як спроможні тільки паразитично висмоктувати соки зі своєї родини <g/> , а значить і зі свого народу <g/> , як це робить Лемішковський у « <g/> Причепі <g/> » <g/> , Антось і Мася в « <g/> Люборацьких <g/> » <g/> , Михайло й Петро в « <g/> Суєті <g/> » <g/> .
doc#21 Німеччина на ті роки не була країною <g/> , відкритою для всіх інших <g/> , — ще тривала чистка від нацизму <g/> , кордони були здебільша замкнені <g/> .
doc#22 Цим вона і різниться від різних « <g/> збагачених реалізмів <g/> » <g/> , які самовдоволено ремиґають учорашнім <g/> .
doc#23 <p> Всупереч традиційному твердженню <g/> , що походить від Петрова і переходить із книжки в книжку й із статті в статтю <g/> , Петренкове « <g/> Як в сумерки вечірній дзвін <g/> » не переспівує « <g/> Вечерний звон <g/> » І. Козлова <g/> , а його « <g/> Дивлюся на небо <g/> » — « <g/> Молитву <g/> » Лєрмонтова <g/> .
doc#24 Виринає тут образ нестримного життєлюбця Коля Брюньйона — щоб ще раз підкреслити відмінність від нього — відмінність людини ери техніки і організації суспільного життя <g/> .
doc#25 Соболевський спирався на дійсні факти <g/> , коли говорив про поважні відмінності мови давнього Києва від мови давньої Галичини <g/> .
doc#26 Вона куди краща від дати 175 <g/> ! </p>
doc#27 Л ця виокреслюсться як наївна <g/> , проста <g/> , але яка ж жадібна на нові знання <g/> , нові враження <g/> , на розуміння житія й людей <g/> , довірлива <g/> , простосердечна <g/> , охоплена почуттями <g/> , яких вона ще сама не розуміє <g/> , дівчина <g/> , невситимо <g/> , захланно відкрита на кожне повчання від того ідеалу <g/> , яким на якийсь час став для неї Куліш <g/> , — авторитет <g/> , представник і провісник іншого світу <g/> . </p>
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Телемах у Спарті <g/> » <g/> , 2 <g/> ) </p><p> Навпаки <g/> , конкретна лексика <g/> , світ речей далеко менше репрезентована в Зерова – і цим він різко відрізняється і від французьких парнасців <g/> , і від російських акмеїстів <g/> , з якими його часто зближають <g/> .
doc#29 З написом від Лілі ( <g/> бо це був її подарунок <g/> ) <g/> : « <g/> Любительці української поезії <g/> » <g/> .