Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 <p> Можуть такого значення набирати і іменники з наростками -нн ( <g/> я <g/> ) <g/> , -ТТ ( <g/> Я <g/> ) <g/> , але не так часто <g/> ; наприклад <g/> , враження означає не тільки процес сприймання <g/> , а і саме сприйняте ( <g/> »Це враження запам'яталося мені навіки« <g/> ) <g/> , приміщення — не лише дію <g/> , а і місце в будівлі <g/> , а такі іменники як поняття <g/> , переконання <g/> , значення тощо зовсім не означають уже процесів <g/> , а тільки їх наслідки <g/> .
doc#62 " <g/> Я <g/> , - пише він <g/> , - власне <g/> , не переконаний <g/> , що допомога голодним у Росії серйозне діло <g/> .
doc#81 Я <g/> , в мої львівські роки <g/> , зазнав впливів донцовської ідеології <g/> .
doc#81 <p> Я <g/> , викладач <g/> , знав про це так само мало або нічого <g/> , як і вони <g/> .
doc#79 <p> З концертової програмки </p><p> У « <g/> Патетичній сонаті <g/> » Малахій стає Ільком <g/> , поетом <g/> , і цей поет називається – Я <g/> , випадок майже безпрецедентний у світовій драматургії <g/> .
doc#40 : « <g/> Я <g/> , власне <g/> , хтів тепер тебе просити <g/> , щоб помогла мені гостей вітати <g/> » ( <g/> Укр <g/> .
doc#100 Я <g/> , відверто кажучи <g/> , навіть побоююся <g/> , що задум писати 5-томну « <g/> Історію української літератури <g/> » <g/> , за яку взявся Ваш Інститут <g/> , — дещо поспішний <g/> .
doc#81 Я <g/> , звичайно <g/> , не робив манікюру і не плекав нігті <g/> , але вони були в мене трохи довші від пересічного <g/> .
doc#81 Я <g/> , звичайно <g/> , тоді не знав італійських міст і не міг бачити прямих зв'язків архітектури шістнадцяти- й сімнадцятисторічного Львова з якоюсь там Феррарою або Мантуєю <g/> , але я знав <g/> , що це не було спадщиною ні степового здобичництва <g/> , ні казенної візантійщини <g/> , ні російської імперськости <g/> .
doc#81 Я <g/> , звичайно <g/> , звик до всякої показухи <g/> , але тут <g/> , перед обличчям дуже ймовірної близької смерти кандидата <g/> , я не міг не відчути ніби щирости в усьому цьому <g/> .
doc#15 Я <g/> , здається <g/> , не помилюся <g/> , коли скажу <g/> , що встановлення називних речень як особливої синтаксичної конструкції належить російському мовознавству <g/> .
doc#75 Я <g/> , наприклад <g/> , сам веселий хлопець і люблю <g/> , щоб сміялись мої сучасники <g/> , щоб скинули з себе ряси чорної мелянхолії і подивились на себе <g/> , які вони є голенькі <g/> .
doc#81 Я <g/> , наприклад <g/> , ніколи не спромігся — і досі прочитати « <g/> Чорні хмари <g/> » й « <g/> Над Чорним морем <g/> » Нечуя-Левицького <g/> , хоч був готовий до формального іспиту з тих повістей <g/> .
doc#30 Я <g/> , правда <g/> , усвідомив це в 90 років <g/> , Вам судилося — скажемо так — у молоді роки <g/> , але процес однотипний <g/> .
doc#81 Я <g/> , приміром <g/> , дістав на рецензію недоладно-примітивний кишеньковий німецько-український словник Ганни Наконечної <g/> .
doc#38 Я <g/> , розуміється <g/> , не маю на увазі хоробрих « <g/> рецензій <g/> » <g/> , де автор нагорі пише <g/> , скажім <g/> , « <g/> Голубі диліжанси <g/> » або « <g/> Твори <g/> » Миколи Куліша <g/> , і на цьому все людське в його писанині кінчається <g/> , бо все дальше — автентичний автопортрет нашого рідного пітекантропуса <g/> .
doc#27 <p> 4 </p><p> Я <g/> , сколько ни любил бы вас <g/> , Привыкнув <g/> , разлюблю тотчас <g/> . </p>
doc#79 Поет <g/> , Я <g/> , уже не смішний <g/> , він – гелікон з « <g/> оркестри <g/> , що грає влітку по бульварах <g/> , восени на весіллях <g/> , взимку на похоронах – з оркестри гуманізму <g/> » <g/> , і трагедія гуманізму істотно лишається релігійною <g/> , бо боротьба за людину <g/> , справжню людину – це боротьба за Бога <g/> .
doc#29 Я <g/> , хлопчисько <g/> , мало розумів <g/> , хоч сидів і слухав <g/> .
doc#81 Я <g/> , як вимагалося <g/> , « <g/> підшивав <g/> » документи <g/> , він їх усі читав і запам'ятовував <g/> .