Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Але те <g/> , що тут пропонується читачеві <g/> , — не історія загальна <g/> , а тільки міркування на тему нейтральности або опору зайдам <g/> .
doc#0 Журнал доходив до читачів — українських робітників на німецьких фабриках <g/> , літературно зацікавлені робітники знаходили шлях до редакції <g/> .
doc#1 Основна засада Шевченкового стилю тих років — дати читачеві можливість уловити певну схему <g/> , певну лінію ( <g/> чи то у віршовій структурі <g/> , чи в будові речення <g/> ) <g/> , водночас не даючи цій схемі зматеріялізуватися <g/> .
doc#1 У читача <g/> , що постійно переноситься із Давнього Риму до сучасного Санкт-ГІетербурґу <g/> , під кінець складається враження <g/> , що він перебуває водночас усюди і ніде <g/> : драматичний конфлікт <g/> , таким чином <g/> , набирає універсального характеру <g/> .
doc#1 У пляні ж емоцій така контрастивність вибиває читача з рівноваги <g/> , нервує <g/> , змушує сприймати те <g/> , що він читає <g/> , не просто як ще один літературний твір <g/> , бо для поета це теж не просто ще один літературний твір <g/> , а крик болю <g/> , зойк оголених нервів <g/> . </p>
doc#1 Ефект розрахований на те <g/> , щоб спонукати читача до глибокого осмислення прочитаного <g/> , а не щоб вразити його і вибити з рівноваги <g/> . </p>
doc#1 Метафоричний холодний вітер готує читача до розуміння « <g/> зими <g/> » як метафоричного виразу старости <g/> .
doc#1 Мініятюри Т. Шевченка — такі <g/> , як цитовані тут <g/> , — це поезія для Шевченкових читачів <g/> .
doc#1 Величезне багатство прихованих тем <g/> , настроїв та мотивів відкривається тільки перед читачем <g/> , знайомим із віршами Т. Шевченка на цю тему <g/> .
doc#1 Можна припустити <g/> , що поет знає <g/> , що твори його загалом стануть власністю мільйонів людей і що кожен із цих мільйонів читачів уловлюватиме кожну алюзію <g/> , кожен натяк на попередні твори <g/> .
doc#1 <p> Мініятюри <g/> , створені I860 р. <g/> , — це поезія для утаємничених <g/> , це <g/> , у певному розумінні <g/> , езотерична поезія <g/> , недоступна для необізнаного <g/> , випадкового читача <g/> .
doc#1 Проте образ коханої <g/> , хоч того й очікує читач <g/> , так і не матеріялізується <g/> .
doc#2 Читачі легко підставляють імена під кожний з цих випадків <g/> . </p>
doc#3 Про ці висновки-припущення згадаю тут коротко <g/> , відсилаючи читача за подробицями до своєї книжки <g/> .
doc#3 Буде це добре діло <g/> , якщо це заоохотить читачів опанувати одну з « <g/> іноземних <g/> » мов <g/> . </p>
doc#4 Тих збірок однаково сливе ніхто не має <g/> , і всі вони для сьогоднішнього читача — новина <g/> .
doc#4 Бо особливість поезії Наталі Лівицької-Холодної в її « <g/> нових <g/> » віршах є те <g/> , що вона не цурається <g/> , здавалося б <g/> , найпрозаїчніших речей — і цим вона дуже сучасна <g/> , — але не нагромаджує їх у дусі голляндського малярства Яна Стеена чи Давіда Тенірса з їх « <g/> строкатим сміттям <g/> » як самоціллю <g/> , не затримується увагою своєю й читача на них <g/> , а тільки черкає їх <g/> , як ластівка в стрімкому леті може черкнутися крилом якоїсь речі <g/> , але ніколи на ній не зупиниться й не спочине <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Дощ <g/> » <g/> ) </p><p> « <g/> Щоденниковість <g/> » тут не знімається <g/> , але між щоденникарем і читачем протягається нитка зв'язку <g/> .
doc#4 ГІерсональність ніби особистого документу сполучається з колективністю <g/> , особисте з загальним <g/> , читач стає співавтором <g/> .
doc#4 Щоденник уже не просто авторів <g/> , він і читачів <g/> .