Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#56 Хоч нас навчають <g/> , що добра стаття має бути однотемна і з одним адресатом <g/> .
doc#86 Палка і кревна зацікавленість диспутів про літературу в студентських і мистецько-інтеліґентських колах не повинна заступати для нас усвідомлення того факту <g/> , що це була тільки тонка плівка <g/> , що переважна більшість не тільки людности взагалі <g/> , а й читацької людности УСРР не знала літературної продукції своїх письменників 20-х років <g/> , що література цього періоду не запустила хоч трохи глибокого коріння в далеких від літератури середовищах <g/> . </p>
doc#14 А індивідуальне <g/> , хоч би й помножене на мільйони індивідів <g/> , ще не стає національним <g/> .
doc#5 Тим то поезія захоплює нас <g/> , хоч і не витримує розумової критики <g/> » <g/> .
doc#90 Автор не дуже уважний до окремих своїх героїв <g/> , хоч кожний з них і має власну характеристику і його не сплутаєш з іншими <g/> .
doc#47 Ритміка вірша менш різноманітна <g/> , ніж перед тим <g/> ; поезії пісенного й інтимного стилю тримаються більш-менш однотипного хорею <g/> , « <g/> героїчні <g/> » мало не автоматично переходять до традиційного ямбу <g/> , хоч і далі є дуже цікаві експерименти в поодиноких утворах <g/> , як от уже згадуване винесення першого складу першого слова третього рядка кожного катрена на початок рядка в поезії « <g/> Хутору Ліс <g/> » <g/> , який відкриває збірку <g/> , — засіб <g/> , що підносить розірване слово і імітує спазму в горлянці <g/> , як у напливі почувань <g/> , — у даному випадку навіяних спогадами про дитинство <g/> .
doc#93 ) зґвалтування Груші стражником — без доторку хоч би пальцем до неї <g/> , — якого сласно й талановито-брудно грає Р. Мікаберідзе <g/> , — річ революційна в пісновилущеному радянському театрі <g/> . </p>
doc#98 Показати <g/> , хоч фрагментарно <g/> , як ми один одного не знали <g/> ; не знали <g/> , за Іп <g/> .
doc#52 Іншими словами <g/> , хай читач не шукає тут ні географії <g/> , ні історії <g/> , хоч далі й і список вийшов би <g/> , мабуть <g/> , не коротший <g/> , — із спогадів Семена Підгайного й інших <g/> .
doc#12 : кінець ( <g/> бо <g/> : кінця <g/> , кінцем <g/> , і т. п. <g/> ) <g/> , візок <g/> , лікоть <g/> , ніжка—ніжок <g/> , гірка—гірок—гіронька <g/> , хоч правильно <g/> : боєць—бійця <g/> , гонець—гінця ( <g/> і гінець <g/> ) <g/> ; в словах з наростком -овець <g/> , -івець <g/> , маємо або послідовно -овець— -овця ( <g/> переважно під наголосом <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#60 Неможливе в тих соціальних умовах <g/> , які існують на Україні <g/> , непотрібне <g/> , тому що кожна мова позичає з інших мов і російська мова нічим не гірша <g/> , хоч і нічим не краща <g/> , ніж інші мови світу <g/> . </p>
doc#65 Хоч така характеристика трохи незвична — не знаходжу подібної ні в російських “ <g/> Вопросах языкознания <g/> ” ні в західних журналах куди більш наукового і більш теоретичного характеру <g/> ; хоч вона трохи нагадує того маляра <g/> , що намалював був лева <g/> , але <g/> , що глядачі думали <g/> , що це собака <g/> , то він підписав під малюнком <g/> : “ <g/> Се лев <g/> , а не собака <g/> ” <g/> , — проте в конкретних обставинах київського видання наголовок цей означав <g/> , слід думати <g/> , відмовлення від хронікальности й популяризаторства <g/> , від стрибків у шкільну методику <g/> .
doc#51 Хоч він і був базований на діялектних матеріялах <g/> , але в певному доборі <g/> , подиктованому критерієм бодай мінімальної придатности їх у літературній мові <g/> , а до того ж — і це головне — перепущених через сито загальноукраїнської фонетики й морфології <g/> . </p>
doc#32 До цієї групи я відніс би й Михайла Безухова <g/> , хоч він різнився браком наївности <g/> , умінням добирати людей <g/> , — справжня людина на справжньому місці <g/> , — безжальністю й твердістю характеру й своїх рішень <g/> .
doc#80 Вони незмірно самостійніші від допіру згадуваних « <g/> переписаних <g/> » творів <g/> , хоч « <g/> Приборканий гайдамака <g/> » виразно спирається на статтю Б. Крупницького « <g/> Пилип Орлик і Сава Чалий <g/> » ( <g/> Праці Українського Історично-філософічного Товариства в Празі <g/> .
doc#9 <p> Я порадився з Василем Івановичем ( <g/> так він волів <g/> , щоб ми <g/> , « <g/> наддніпрянці <g/> » — хоч ніколи над Дніпром я не жив <g/> , — його звали <g/> ) Сімовичем <g/> .
doc#88 В цьому їхня сила <g/> , хоч те саме може стати в певний момент їхньою слабкістю <g/> .
doc#7 <p> Хоч я й не питав — признаюся прилюдно — дозволу в редакції « <g/> Києва <g/> » ( <g/> на обкладинці написано <g/> : « <g/> Передрук за дозволом редакції <g/> » <g/> ) <g/> , але наважуюся передрукувати і другу частину вірша Зуєвського <g/> : </p><p> Так нездогадно <g/> , мов на травах Це все <g/> , що ми несли <g/> , </p><p> У перших зацвітах вогнявих — </p><p> Віконниці з імли <g/> , </p><p> І днів здобуток нерозтлінний Пильнує шати всім <g/> , </p><p> Де сторожкі зелені стіни Звели нам рідний дім <g/> . </p>
doc#36 Відносини Ге з дочками і дружиною письменника склалися якнайкращі <g/> , хоч дружина - як добре відомо - зовсім не похваляла новий стиль життя Толстого <g/> .
doc#75 ) Я старався показати там <g/> , що світогляд Любченка був матеріялістичний <g/> , хоч зовсім не марксистський <g/> .