This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 | основа постійного конфлікту між літературною | формою | і свавіллям поетичного генія <g/> . </p><p> З погляду |
doc#1 | і гармонійного - означала не лише зміну | форми | <g/> . Вона була пов'язана і йшла пліч-о-пліч із |
doc#2 | , тільки сильвета <g/> , бачимо пишні барви й опуклі | форми | барокко <g/> . </p><p> Шлях Лятуринської лежав від |
doc#2 | . Обрядом є сум і дожидання милого <g/> , в ритуальні | форми | виливається тужіння за ним <g/> , і якщо нікого не |
doc#2 | і обрядовість світу Лятуринської — це стала | форма | для вічного набігання власних почуттів і думок |
doc#2 | дає найкращу <g/> , ба більше <g/> , - єдино можливу | форму | всьому особистому - радості й горю <g/> , відчуттю |
doc#3 | , починаючи від 5 <g/> , поводилися як іменники <g/> , в | формі | вимагаючи залежного іменника в родовому |
doc#3 | » <g/> , цього разу морфологічній <g/> , іменникові | форми | прикметникового зразка <g/> , здатного на |
doc#3 | іменниково- прикметникового <g/> , — і так постали | форми | непрямих відмінків типу п'ятьох |
doc#3 | тільки іменники середнього роду і тільки в | формі | називного відмінка <g/> , трудно тут говорити про |
doc#3 | конструкцій типу двоє речень <g/> , обмежилося на | формі | називного відмінка при збереженні |
doc#3 | прикметниковости в інших відмінкових | формах | <g/> : двоє речень <g/> , — амбівалентне двох речень — і |
doc#4 | творчости від часу з-перед 1934 р. дотепер <g/> ; не в | формі | суворо-академічної міні-дисертації <g/> , а від |
doc#4 | воно повторилося в свідомості <g/> . Обидві ці | форми | свідомо використовував Тичина <g/> , згадаймо <g/> , з |
doc#4 | і образности <g/> , і <g/> , якщо це все існувало в такій | формі | й таких барвах у минулому <g/> , невідтворність його |
doc#4 | , а ця вода проливається з хмар і хмарин <g/> , а їхня | форма | непередбачена й неповторна і не може бути |
doc#5 | роман Валеріяна Підмогильного <g/> , побачив світ у | формі | книжки тепер <g/> , через 27 років після публікації в |
doc#5 | починають міркувати вголос і собі <g/> , і так само в | формі | свого роду монологу <g/> . Льова виступає автором |
doc#5 | , якого зазнають і ті <g/> , хто в тій чи тій | формі | цей твір сприймає <g/> » <g/> . Нова людина не витрачатиме |
doc#6 | мистецької самоосвіти — як передати адекватно | форму | й “ <g/> душу <g/> ” цих інструментів <g/> , їхню поверхню <g/> , гру |