Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 Бо і тема гармонії <g/> , і тема бунту <g/> , і тема — про яку мова буде далі — смерти — всі вони сприймаються в загальному балянсі збірки як факти й дії <g/> , настрої й пережиття на Україні або поза Україною <g/> , та мало не завжди в якомусь зв'язку з нею <g/> .
doc#9 Не хто інший <g/> , а Богдан Дідицький писав тоді <g/> : « <g/> Ми много полагали на сподіваноє сообщеніє словесне с Україною <g/> .
doc#10 Ганцов не написав грубих томів <g/> , кількість його праць теж незначна <g/> , але його голос <g/> , коли вчений забирав його <g/> , звучав упевнено і обґрунтовано і мусів бути визнаний і прийнятий і на Україні <g/> , навіть такими старшими його колегами <g/> , як І. Зілинський3 <g/> ) <g/> , і поза Україною <g/> , де Ганцов здобув собі авторитет через виступи в німецькій науковій пресі і через особисті подорожі й контакти ( <g/> див <g/> .
doc#16 Це концепція <g/> , яку передбачав Шевченко <g/> , звертаючися до всіх земляків своїх <g/> , живих <g/> , мертвих і ненарожденних <g/> , в Україні і поза Україною сущих <g/> . </p>
doc#24 Покищо твір коментовано тільки з одного боку <g/> : Юрій Гаморак побачив у « <g/> Вертепі <g/> » мистецьку реалізацію ідеї месіянства України <g/> , головну героїню твору — Жінку ототожнив він з Україною і відповідно до всього цього дав такий коментар окремим розділам <g/> : </p><p> Ось у першій частині — « <g/> Сольо неприкаяної лірики <g/> » — прегарними образами розкриває автор основну рису вдачі українця <g/> , його надмірну ліричність <g/> .
doc#26 Поза Україною суржика нема <g/> , і вживає його людність України <g/> .
doc#27 Якщо виключимо роки заслання в Тулі <g/> , 1847—1850 <g/> , це суцільні метання між Україною <g/> , Петербурґом і закордоном <g/> .
doc#29 А далі — прощання з Україною <g/> , маршрут Москва — Соловки — небуття <g/> . </p>
doc#31 У зовсім іншому становищі сьогоднішній читач поза Україною сущий <g/> , який не звик до них і хоч-не-хоч сприймає їх як таку ж повноважну частину тексту <g/> , як і та <g/> , де автор справді висловлює свої власні думки <g/> . </p>
doc#35 У своїх віршах він писав <g/> : « <g/> На Україні не один гине <g/> , Україна — море нині червоне <g/> » і далі <g/> : « <g/> Як човен на воді валами ся хвіє <g/> , Так з Україною нашою діє <g/> , І гірше ще — човен пливе водою <g/> , А Україна - в крові <g/> » <g/> .
doc#36 Це наша перша зустріч з Україною <g/> . </p>
doc#38 Мабуть <g/> , вони лишилися йому невідомі через майже цілковиту неприступність цих видань поза Україною <g/> .
doc#39 <p> Світ <g/> , виведений з вузьких рамок натуралістичної правдоподібности <g/> , світ <g/> , схоплений як нерозривна єдність <g/> , світ <g/> , ототожнений з Україною <g/> , є такий <g/> , бо він сприйнятий очима духу <g/> .
doc#40 ) <g/> ; « <g/> Вони горіли Україною <g/> , — їм слава слав <g/> » ( <g/> Ірл <g/> .
doc#45 До історії взаємин Галичини з Україною <g/> .
doc#51 <p> Додаймо до цього <g/> , що Бузук <g/> , який був зв'язаний з Білоруссю не менше <g/> , ніж з Україною <g/> , брав участь як поет і критик також у білоруському літературному русі <g/> .
doc#56 Історія склалася так <g/> , що мости між Україною й Росією висаджені в повітря <g/> .
doc#61 Ховається за цим безодня зневаги до конкретної української людини під советами <g/> , за абстрактною <g/> , справді поза часом і простором Україною еміграційних уяв забуваються живі люди <g/> , що власне і є сама Україна <g/> . </p>
doc#62 У жовтні 1932 р. вона писала <g/> : " <g/> Чим менше ниточок в'яже нас з Україною <g/> , тим далекіша і абстрактніша вона робиться <g/> , а тому <g/> , як все неосяжне <g/> , - ідеальнішою <g/> …
doc#63 А ширший — бо це ж є питання про українську самобутність і про українське учнівство — питання <g/> , яке пройняло наші двадцяті роки <g/> , стоїть в усій гостроті тепер і стоятиме завжди <g/> , поки є Україна і Европа поза Україною <g/> . </p>