Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#60 Трудно знайти в російській мові такі дієслова <g/> , яких можна вживати то з одним відмінком <g/> , то з іншим <g/> .
doc#5 Пильний читач може повизбирувати багато натяків на нього – то згадано профшколу <g/> , то місцевком <g/> , то сорабкооп <g/> , то українізацію <g/> .
doc#10 Правописної комісії <g/> , то решта праць Ганцова виразно поділиться на дві групи <g/> .
doc#1 Із часів кріпацтва збереглося надто мало творів <g/> , а то й ні одного <g/> , оскільки датування « <g/> Причинної <g/> » 1837 роком спірне <g/> .
doc#59 Якщо вони епігони « <g/> вісниківства <g/> » <g/> , то хіба на практиці <g/> .
doc#46 Він був самозакоханий <g/> , він хотів мати якщо не рабів <g/> , то джур <g/> . </p>
doc#95 ) </p><p> — То ви не любите Львова <g/> , — сказав мені один знайомий <g/> , львівського роду <g/> . </p>
doc#31 Остання — в супроводі такого визначення <g/> : « <g/> Коли ми говоримо про Европу <g/> , то ми маємо на увазі не тільки її техніку <g/> .
doc#26 Коли Котляревському Шевченко протиставляв лірично- пісенний пейзаж <g/> , то для Квітки таке протиставлення не було актуальним <g/> , бо цей стиль Квітці в усіх його подальших асоціяціях не був чужий і вживався поруч суржико-бурлескного <g/> , не змішуючися з цим останнім <g/> .
doc#80 <p> Рецензенти трьох книжок Домонтовича <g/> , виданих у Києві у 1928— 1930 роках <g/> , одностайно нападають на ці видання за їхній еротизм <g/> , який вони одначе в тій пуританській системі навіть не наважуються назвати цим страшним словом <g/> , то заступаючи його « <g/> психологізмом <g/> » ( <g/> Ф. Якубовський <g/> .
doc#45 На перший погляд <g/> , це значно полегшить моє завдання <g/> , але <g/> , як побачимо далі <g/> , — змусить до небезпечних екскурсій у бік питань наче безпосередньо з темою не пов'язаних <g/> , а то і зовсім від неї далеких <g/> . </p>
doc#58 Тепер уже на серці спокійніше — що буде <g/> , то буде <g/> , а хліб уже у засіках <g/> » <g/> .
doc#63 <p> Якщо правда <g/> , що історія йде своєрідним припливом і відпливом <g/> , спіралею <g/> , то неоклясицизм завершував — у буквальному розумінні ( <g/> — був вершиною <g/> ) реакцію на етнографізм епігонів Шевченка — народників — від Грабовського до Кононенка й Самійленка <g/> , від Нечуя- Левицького до Грінченка й Модеста Левицького <g/> . </p>
doc#72 А особливо <g/> , копи як у випадку української мови — більшість ( <g/> українці <g/> ) перебуває під владою меншости чи меншостей ( <g/> наприклад <g/> , між двома світовими війнами <g/> : росіян <g/> , поляків <g/> , румунів і чехів та словаків <g/> ) <g/> , мовне питання неминуче переспи <g/> : бути тільки лінґвістичним питанням <g/> , чи <g/> , краще сказати <g/> , безпосередньо лінгвістичним <g/> , а стає також — і то часто насамперед — питанням політичним <g/> , соціяльним і культурним <g/> .
doc#97 То більше <g/> , що стилістичні засоби Большакова не надто багаті й повторюються — ті самі — в різних ситуаціях <g/> . </p>
doc#86 й протестувати проти відсталости української еміграції <g/> . </p><p> Одначе <g/> , якщо розмислити холодно й тверезо <g/> , то річ тут не лише в культурному рівні нашої еміграції <g/> . Якби твори наших 20-х років
doc#52 А якщо вживати <g/> , то послідовно <g/> : татари панували над Росією два з половиною сторіччя <g/> ; Росія панує над татарами чотириста років <g/> .
doc#98 Нічого цього я не мав нагоди чи то <g/> , може <g/> , охоти зробити <g/> . </p>
doc#9 Як постали — в межах <g/> , у суті справи <g/> , однієї літературної мови — бо ніхто <g/> , дослівно ніхто не висував програми творення двох окремих літературних мов ( <g/> як це було нерідко у межах сербсько-хорватського мовного простору <g/> ) — назвімо їх умовно передзбручанською і зазбручанською <g/> , але в обох відламах української мови плекано саме місцеву традицію і боронено її <g/> , часом пристрасно і запекло <g/> , і то протягом мало не сторіччя <g/> .
doc#71 <p> </doc> </p><p> Якщо асоціювати літературні мови з тими письменниками <g/> , які їх створили й поширили <g/> , то мову старослов'янську – першу літературну мову слов'ян <g/> , скомпоновану штучно <g/> , – неможливо відокремити від особи Костянтина та – частково – Мефодія <g/> ; так само й сучасна українська літературна мова може бути пов'язана з ім'ям великого українського поета Тараса Шевченка і <g/> , до певної міри <g/> , його сучасника Панька Куліша <g/> .