Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#59 <p> Філософування переходить у спогади про минуле <g/> ; спогади про минуле розгортаються в цілі вставні новелі <g/> : перша — про роки Галоччиного життя в Беоґраді серед російської емірґації <g/> , про усвідомлення Галочкою її українськости <g/> , про її перше знайомство з Вадимом Васильовичем і Іриним <g/> , про її романтичну втечу до Хусту — діяти <g/> , творити там і звідти Україну <g/> ; друга — в якій Галочка в окупованій німцями Україні <g/> , в визвольному русі <g/> , в підпіллі <g/> , на небезпечному дорученні <g/> ; третя — про хаос і катастрофу <g/> , про дні кінця війни <g/> , про останні спалахи боротьби з окупантами і переддень чорного мряковиння нової поразки <g/> ; четверта — коротенька — про змушену тишу й бездіяльність повоєнних днів на еміґрації <g/> , днів роздуму <g/> , надуми й переоцінки цінностей <g/> . </p>
doc#23 <p> У першій половині XIX сторіччя українська література не мала своєї періодики <g/> , ані видавництв <g/> , і нові твори друковано головне по альманахах <g/> , що час від часу видавалися то там <g/> , то сям <g/> .
doc#4 Бачимо порозкидані тут і там деталі щоденного побуту — кухня і варення <g/> , сусіди й вулиця перед вікном <g/> , нахил чоловіка до рибальства й до малювання жуків і риб ( <g/> « <g/> Над твоєю труною <g/> » <g/> ) <g/> , часом такі приватні <g/> , що не піддаються коментареві сторонньої людини <g/> , як от у вірші <g/> , присвяченому <g/> , мабуть <g/> , Олені Телізі ( <g/> Ол <g/> .
doc#31 Є там лист Хвильового до Любченка <g/> , писаний з Відня <g/> , датований 2 березня <g/> , себто за якийсь тиждень після покаянного листа <g/> , і він сповнений бадьорости <g/> .
doc#64 Там бо святии Київ <g/> , не місто з вулицями <g/> , будинками <g/> , урнами для сміття і сміттям поза урнами <g/> , — а місто-візія <g/> , храм української історії <g/> .
doc#67 І далі повторюється цей образ <g/> , який є звичайно тільки образ <g/> , бо зрештою пустині справжньої там не було <g/> , коли він прощався з дівчиною <g/> , пустиня була в його душі <g/> , в його серці <g/> .
doc#9 У головному моя праця була виконана <g/> , але тут і там щось треба було ще перевірити <g/> , щось додати <g/> .
doc#65 <p> Обвинувачення були такі безглузді <g/> , що працівники Інституту мовознавства на чолі з Мустяцою ( <g/> очевидно <g/> , Кагановича там уже не було <g/> ) наважилися в чемній формі відкинути їх <g/> , випадок винятковий у ті дні <g/> .
doc#100 Та й <g/> , відверто кажучи <g/> , трохи лякають вони мене <g/> , ті праці <g/> : там ще дух старого колективізму <g/> , а не індивідуальних спостережень <g/> … </p>
doc#33 Там <g/> , на окремих ділянках <g/> , обробляють вони ниви свого минущого існування <g/> , вирощують радісні й розпачливі квітки свого маленького життя <g/> , там кожного чекає те <g/> , що не чекає іншого <g/> , може подібне <g/> , але втілене в інші почування <g/> , зафарблене в інші відтінки <g/> , розлите по шклянках іншого скла <g/> , візерунків і якости <g/> .
doc#3 Мовознавчі « <g/> астрономи <g/> » далі підраховували літери чи там суфікси на шпальтах одинад- цятитомового словника <g/> .
doc#95 Харків — місто мого дитинства й молодости <g/> , я прожив там від 1914 до 1943 року <g/> , там я пройшов початкову й середню школу <g/> , університет ( <g/> що тоді функціонував під доброзвучною назвою ХПІПО — Харківський Педагогічний Інститут Професійної Освіти <g/> ) <g/> , там починалася моя викладацька праця — спершу в Газетному Технікумі <g/> , потім в Інституті журналістики <g/> , потім в Університеті ( <g/> який на той час став знову просто університетом <g/> ) <g/> , там починалася моя наукова праця <g/> , в аспірантурі й поза нею <g/> , там я дістав папірець <g/> , що я кандидат філологічних наук <g/> , і другий <g/> , що я доцент <g/> .
doc#34 Вони бачать там — обов'язкові бюсти Леніна і Сталіна <g/> .
doc#58 І там <g/> , тільки там <g/> , починається правда мистецтва <g/> . </p>
doc#57 А з другого боку <g/> , дещо видовженіші бані <g/> , ширші від тих веж <g/> , які їх тримають <g/> , а головне сама ідея церкви-фортеці провадять мою уяву до іншої доби — козацького барокко <g/> , включно з оновленою Великим Гетьманом Софією <g/> , хоч і там не знайдемо похилих стін <g/> , що ведуть зір догори і до осередку <g/> , до центральної бані <g/> , яка несе найвищий центр <g/> .
doc#35 Це там <g/> , у другій половині XVII століття <g/> , виплекувано той тип « <g/> хахла <g/> » <g/> , що пристосуванням і пристосовництвом шукає теплої місцинки <g/> , той тип <g/> , що став національним лихом і прокляттям <g/> .
doc#61 Але те <g/> , що там розпливалося в документальності й мемуарності <g/> , тут зібране в кристал мистецького твору <g/> .
doc#46 Але ми не зустрілися там ні разу <g/> .
doc#74 Підтримуючи там визвольні рухи <g/> , вона розраховує послабити цим <g/> , Захід і довести його до занепаду <g/> .
doc#81 Там кінчався трамвай <g/> , а будинок <g/> , один з двоповерхових приватних будиночків серед зелені дерев на тих напівбрукованих вуличках <g/> , названих іменами персонажів з « <g/> Пісні про Нібелунµів <g/> » <g/> , був яких п'ятнадцять хвилин ходу від Геркоммер <g/> .