Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Він назвав себе Гончарем <g/> .
doc#1 Т. Шевченко завжди залишався самим собою <g/> .
doc#2 <p> Універсальність поезії Лятуринської дозволяє їй включати в себе і охоплювати всі епохи і всі віки людини <g/> .
doc#3 <p> Як відомо <g/> , в давньоукраїнській мові числівник існував тільки на семантичному рівні <g/> , а морфологічно та синтаксично становив собою досить безформну масу різних уламків різних мовних підсистем <g/> , з мінімальним пристосуванням до числової семантики <g/> .
doc#4 Відкриваю карти <g/> : пишу про недавно видану книжку поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> , перекрій її творчости від часу з-перед 1934 р. дотепер <g/> ; не в формі суворо-академічної міні-дисертації <g/> , а від себе <g/> , як я ту творчість бачу <g/> , сприймаю <g/> , відчуваю <g/> .
doc#5 Програ бою на полі кохання веде за собою прогру на всіх полях <g/> .
doc#6 Працівниця галерії оповідала мені <g/> , що Курилик був несамовито жадібний у спостеріганні й відтворенні всього <g/> , що він бачив навколо себе <g/> .
doc#7 У другому випадку спогад і веселість були б об'єктами при дієслові підняв <g/> , що <g/> , бувши перехідним <g/> , кричуще вимагає після себе знахідного відмінка <g/> , а тим часом його начебто немає <g/> .
doc#8 Скрізь його цікавила проблема епохи і надепохального <g/> , того <g/> , що лишається для всіх епох <g/> , — він любив говорити <g/> , що історизм — у наш час пережиток <g/> , що сьогоднішня людина в своїй суті не різниться від печерної <g/> , що людина зміняє світ навколо себе <g/> , але не себе <g/> .
doc#9 <p> Буває так <g/> , що дослідник шукає для себе теми <g/> , але тут тема шукала дослідника <g/> .
doc#10 <p> Тепер Ганцов каже <g/> , що розбіжність південно- і північноукраїнських говірок “ <g/> сягає найдавнішої доби в житті південної групи східньослов'янських племен <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 89 <g/> ) <g/> , що між ними є “ <g/> споконвічна відмінність <g/> ” <g/> , яка до речі знаходить свою відповідність в антропологічній відмінності північного українця від південного ( <g/> 5 <g/> , 131 <g/> ) <g/> , і що ця відмінність найглибша з усіх можливих <g/> , бо охоплює “ <g/> квантитативно-акцентологічну систему <g/> ” <g/> , яка визначає собою ввесь фонетичний розвиток мови <g/> .
doc#11 За кілька днів навколо повісти зчинилася міні-веремія <g/> , редакція гідно боронила <g/> , відступаючи <g/> , позицію за позицією <g/> , а сам автор <g/> , на щастя <g/> , мав вдачу Ґалілея <g/> , що <g/> , як відомо <g/> , зрікся своїх позицій щодо обертання Землі <g/> , тільки тишком <g/> , для себе ствердив <g/> , що все-таки вона обертається <g/> .
doc#12 <p> и <g/> ) Заперечна частка не пишеться з дієприкметниками разрм <g/> ; але якщо дієприкметник має ари собі залежні слова або становить собою заперечуваний присудок речення <g/> , то частку не пишемо нарізно <g/> , напр <g/> .
doc#13 Він уважає її за гріх <g/> , він бере на себе обов'язок дати відповідь на Страшному Суді <g/> .
doc#14 <p> І навіть більше <g/> : ніхто не може повести його за собою і ніхто не спроможний указати йому дороги <g/> , хоч би декому його путь і здавалась бездоріжжям <g/> .
doc#15 ] предполагается само собою <g/> " <g/> .
doc#16 І нападають вони звичайно в двох випадках <g/> : або тоді <g/> , коли замовчати ніяк не можна <g/> , або тоді <g/> , коли з усіх ворогів це <g/> , на їхню думку <g/> , саме той <g/> , який найлегше дає себе скомпромітувати <g/> .
doc#17 Куліш не жаліє старої України <g/> , бо він знає і бачить <g/> , що вона себе вичерпала і далі існувати <g/> , як дотепер <g/> , не може <g/> .
doc#18 Так і те <g/> , що йде далі <g/> , — писане рукою і серцем одного читача <g/> , хоч він намагався вчитатися в твір більше <g/> , аніж вчитати себе в нього <g/> . </p>
doc#19 За засланця поет уважав себе <g/> , і слушно <g/> , хоч заслання його не було наслідком судового вироку <g/> , як <g/> , приміром <g/> , у випадку Павла Грабовського <g/> . </p>