Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#79 Не один єретик був спалений <g/> , перше ніж були створені шедеври середньовічної побожної поезії <g/> , не один мистець збожеволів <g/> , перше ніж була знайдена гармонія фресок Джотто <g/> .
doc#73 Майже для всієї української поезії на еміґрації <g/> , за винятком може одного-двох поетів <g/> , характеристичне звернення до національних джерел <g/> .
doc#38 На 33 сторінці своєї книги він пише <g/> : « <g/> Семенко і його послідовники не тільки проявили запал до деструкції загальноприйнятих норм <g/> , але й лишили чимало високо оригінальної поезії тривалого інтересу <g/> » <g/> .
doc#4 Вони відкрили мені очі особливо виразно на одну з значущих особливостей поезії Наталі Лівицької-Холодної <g/> . </p>
doc#68 В певному сенсі Стус пише в більшості своїх поезій ( <g/> про винятки — далі <g/> ) одну <g/> , свою <g/> , власну симфонію <g/> . </p>
doc#28 Він охоче пише про речі або особи <g/> , не називаючи їх ( <g/> « <g/> Наставила шовкових кросен <g/> » – так починається без підмета поезія <g/> , і поет і далі не називає « <g/> героїні <g/> » свого вірша <g/> ) або називаючи їх тільки займенником ( <g/> « <g/> Вона жива і нежива <g/> » – хто вона <g/> , в усій поезії невідомо <g/> ) <g/> , при чому те <g/> , що в одній строфі він називає займенником третьої особи <g/> , в дальших строфах він може назвати займенником першої або другої особи ( <g/> « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> ) <g/> ; він охоче впроваджує в поезії якісь нерозкривані інтимні подробиці <g/> : </p><p> ( <g/> Двічі я зрадив ніжну сестру <g/> . </p>
doc#40 <p> § 2. ТРИ ПІДХОДИ ДО ЯВИЩ МОВИ </p><p> Беремо цикл поезій Лесі Українки « <g/> Сім струн <g/> » і читаємо першу фразу першого вірша <g/> : </p><p> До тебе <g/> , Україно <g/> , наша бездольная мати <g/> , </p><p> Струна моя перша озветься <g/> . </p>
doc#68 Можна також <g/> , але вже без такої певности <g/> , припускати <g/> , що антипоетистична манера була численніше репрезентована в тих поезіях <g/> , що видаються давнішими <g/> , а поетистична манера не була тоді ще так послідовно протиставленою розмовній мові <g/> .
doc#4 Зформулюймо її так <g/> : Засоби поетичної техніки Наталі Лівицької- Холодної <g/> , взяті в сумі й взаємодії <g/> , творять у її « <g/> нових <g/> » поезіях ( <g/> чи новій поезії <g/> ) неповторний стиль <g/> , якого не поплутаєш ні з яким іншим <g/> , хоч він і йде в річищі вичищення новітньої поезії від котурняної бутафорії й чимраз більшого включення до цієї поезії елементів <g/> , що вважалися в XIX сторіччі й навіть на початку нашого занадто прозаїчними для поезії <g/> .
doc#75 Так <g/> , цей « <g/> комуніст <g/> » <g/> , чи то пак « <g/> націоналіст <g/> » <g/> , з якоюсь особливою тихою любов'ю змальовував поезію минулого <g/> , поезію сумирного вмирання людей <g/> , відсунутих на запасну путь революцією <g/> .
doc#81 Вона любила поезію <g/> , і одна приятелька подарувала їй збірку Тичини з написом « <g/> Любительці української поезії <g/> » <g/> .
doc#67 Перше слово в поезії Тарнавського — « <g/> в пустині <g/> » <g/> .
doc#23 Але при тогочасних темпах готування і друкування альманахів далеко правдоподібнішим здається <g/> , що принаймні ті поезії Петренка <g/> , що з'явилися в « <g/> Снопі <g/> » <g/> , були написані ще в тридцятих роках <g/> .
doc#1 Це поезія апокаліпсису <g/> , який <g/> , однак <g/> , веде не до кінця світу <g/> , а до ідилічного майбутнього царства справедливости <g/> ; поезія ненависти <g/> , що плине з надміру любови <g/> ; поезія мучеництва <g/> , яке людина приймає добровільно заради інших і котре намагається компенсувати наругою над іншими <g/> .
doc#71 Та сама тема звучить у численних поезіях Куліша <g/> , надто в його збірці « <g/> Дзвін <g/> » ( <g/> Женева <g/> , 1893 <g/> ) <g/> .
doc#47 Багато з цих поезій існують у кількох і то дуже відмінних варіянтах <g/> . </p>
doc#68 Воно можливе й доконечне тому <g/> , що його поезія насамперед не поезія знахідок <g/> , а поезія знаходження <g/> .
doc#73 Коли наша проза наближається до такого стану <g/> , то про найвищі осяги нашої поезії ми можем сказати <g/> , що вони цього дійшли <g/> . </p>
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> Не хижі заклики <g/> » <g/> ) </p><p> А поза цим поезія П. Филиповича стає перед нами як поезія <g/> , що виросла на ґрунті чужої поезії <g/> .
doc#40 Перше буває найчастіше в ораторській мові <g/> , друге — в неквапливій реалістичній прозі або поезії <g/> . </p>