Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Чудо в Штрасгофі </p><p> Перед Пляуеном треба було ще пройти випробування Штрасгофу <g/> .
doc#4 У продовженні такий самий контраст <g/> , як у перед тим наведеному вірші <g/> : </p><p> Десь далеко — його Переяслав <g/> , під Шевченком — моє село <g/> . </p>
doc#7 Коли речення починається з підмета <g/> , що перед ним стоїть заперечна частка н е <g/> , то в продовженні конечно чекаємо десь другої половини фрази <g/> , що починається на а ( <g/> Не він це зробив <g/> , а вона <g/> ) <g/> …
doc#9 Вона-бо мала перед тим і обіцяла мати далі вирішальний вплив на ввесь дальший розвиток української літературної мови <g/> .
doc#10 Так Ганцов уважає <g/> , що в українській мові рефлексом *dj було дж <g/> , в противагу російському ж ( <g/> ходжу — 6 <g/> , 262 <g/> ) <g/> ; він відкидає припущення про те <g/> , що в українській мові будь-коли приголосні м'якшилися перед е ( <g/> 6 <g/> , 263 <g/> ) і відповідно до цього приймає перехід е в о тільки в закритих складах ( <g/> 6 <g/> , 263 <g/> ; 7 <g/> , 188 <g/> ) <g/> ; хоч <g/> , розглядаючи пи тання про форми з о типу льон <g/> , сльози <g/> , сьомий <g/> , Ганцов кидає не цілком ясну фразу <g/> , що “ <g/> тут о могло постати з е через те <g/> , що приголосні перед е з тієї або іншої причини залишалися м'які <g/> ” ( <g/> 7 <g/> , 189 <g/> ) <g/> , — з чого мало б випливати <g/> , що він таки визнавав первісну м'якість приголосних перед е <g/> ; він приймає
doc#12 <p> 3. В деяких словах на початку слова можуть з'являтися або зникати наставні в ( <g/> перед у <g/> , о <g/> ) <g/> , у ( <g/> серед в <g/> ) <g/> , і ( <g/> перед групами приголосних <g/> ) залежно від закінчення попереднього слова <g/> : над ухом— на вусі <g/> , улиця—вулиця <g/> , уста—вуста <g/> , узький—вузький <g/> , огонь— вогонь <g/> , увесь—весь <g/> , мла—імла <g/> , гра—ігра <g/> , ржа—іржа <g/> , ллє — іллє <g/> , рве — ірве <g/> , ще — іще <g/> , а також з — із <g/> . </p>
doc#14 Та не робім цього кроку <g/> , щоб не менторувати <g/> , щоб не забувати <g/> , що перед нами справжній <g/> , чи не єдиний у нас тепер майстер і що <g/> , зрештою <g/> , він С£^м це добре знає <g/> , уже знає <g/> , що влада се — се р ц е <g/> .
doc#16 Йому все здається <g/> , що перед ним його старі вороги — з породи Шаповалова <g/> , Винниченка <g/> , з породи ста- рогалицького заскорузлого обивательства <g/> .
doc#18 <p> Наслідки були плідні <g/> : образ раз-но-раз повертався до його творця перед тим <g/> , як знайшов своє завершення в поемі 1905 року <g/> .
doc#19 Перед появою майже кожної дійової особи подається в монолозі або діялозі докладна її характеристика <g/> , розповідається біографія <g/> , переказуються яскраві епізоди життя <g/> .
doc#22 Від ідилії білої хатки <g/> , від простолінійної <g/> , море по коліна <g/> , лицарськости козака-нетяги література вирушала в море тьми <g/> , де гойдався якийсь неокреслений смуток <g/> , де <g/> , правда <g/> , ще не було гураґану <g/> , але його передчуттям бринів якийсь незрозумілий « <g/> valse mèlancolique <g/> » <g/> , де прощався селянин із своїм селом перед камінним хрестом <g/> , де носилися якісь « <g/> fatae morganae <g/> » <g/> . </p>
doc#23 Метлинський <g/> , сам поет і сам романтик <g/> , ще перед виходом у світ « <g/> Снопа <g/> » <g/> , зневажливо пишучи <g/> , що Корсун туди « <g/> набрав малоросійської всячини <g/> » <g/> , застерігав <g/> : « <g/> Але тут же являється і поет істинний <g/> , не нам рівня <g/> …
doc#24 Даремно апелюватиме він до страху перед стражданнями <g/> .
doc#25 Одначе в цих принагідних виступах <g/> , іноді навіть на зверх публіцистичного характеру ( <g/> 2 <g/> , 7 <g/> , 8 <g/> ) <g/> , Михальчук проявив у багатьох випадках ориґінальну філологічну школу <g/> , своєрідну методологію і послідовну власну концепцію розвитку української мови <g/> , сперті на мало звичайні тоді знання української діялектології <g/> , так що коли привести його висловлювання в систему <g/> , то перед нами справді стане образ визначного мовознавця <g/> .
doc#27 « <g/> Перед ними бо будущности немає <g/> » <g/> , — пише він до Кониського уже 1860 року <g/> , а 1882 року заявляє <g/> , що про них « <g/> інакше й не треба думати <g/> , як про цькувателів <g/> » <g/> , хоч і додає <g/> , що треба якось « <g/> із ними держатися <g/> , а не битись <g/> » ( <g/> до Пулюя <g/> , 1882 <g/> ) <g/> .
doc#28 <p> І тут <g/> , перед лицем невблаганної старости <g/> , виринає в нього питання <g/> , де його доробок <g/> , « <g/> де плід твоїх трудів і творчости твоєї <g/> ?
doc#29 <p> Я харків'янин від народження до 1943. Цей спогад починається роком 1925. Перед тим Курбасів « <g/> Березіль <g/> » був театром київським <g/> .
doc#31 <p> Наприкінці 1925 р. <g/> , перед самою смертю Блакитного ( <g/> 4 грудня <g/> ) <g/> , Хвильовий відновив свою діяльність як памфлетист <g/> .
doc#35 Він переконувався <g/> , що Москва сіє на Україні не мир <g/> , а чвари <g/> , бо це було їй вигідно <g/> , щоб приходити княжити і володіти <g/> ; що права українські урізаються чимраз більше <g/> ; він бачив <g/> , як скорилася перед Москвою остання — крім козацтва — твердиня українська — церква <g/> ; він бачив <g/> , нарешті <g/> , що до самого нього Москва ставиться з побоюванням і недовір'ям <g/> ; йому давали похвальні грамоти за заслуги й за панегірики цареві <g/> , його назвали архиєпископом чернігівським замість єпископа — бо це все ні до чого не зобов'язувало <g/> , але Москва вжила всіх заходів <g/> , щоб він не став київським митрополитом <g/> , на що він мав усі підстави <g/> .
doc#36 Але перед тим як продовжити огляд <g/> , слід бодай коротко спинитися на особливостях артистичної манери і стилю Ґе <g/> .