This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 | Не так давно Леонід Плющ на сторінках « <g/> Сучасности <g/> » написав про тридцять чорний рік <g/> , а нам припадає докинуте тут слівце про сорок чорний <g/> . |
doc#0 | Сьогодні ми прощаємося <g/> , і додому Н. доходить без сирен тривоги <g/> . |
doc#0 | Бадьоро він благослив Н. <g/> : </p><p> — їдьте <g/> , ми вас знайдемо <g/> . </p> |
doc#0 | Як у Глібова <g/> : </p><p> Хто винен з них <g/> , хто ні <g/> , судить не нам <g/> , </p><p> Та тільки хура й досі там <g/> , — </p><p> була б там <g/> , якби обговорення згодом не припинилося наближенням фронту і початком евакуації <g/> . </p> |
doc#0 | Перед нами був джентльмен <g/> . </p> |
doc#0 | У ґурманських здібностях Петрова ми ніколи не сумнівалися <g/> . |
doc#0 | Ми вибрали позицію невоювання в чужих війнах <g/> . |
doc#0 | <p> Гашкіяна-Швейкіяна </p><p> Від народження Гашка ( <g/> так по-чеськи <g/> , у нас звичайно Гашека <g/> , бо так росіяни <g/> ! |
doc#0 | ) минуло 115 років <g/> , а від смерти 75. Його — їх ми не забули — « <g/> Пригоди молодецького вояченька Швейка <g/> » побачили світ 1921-23. Чех в австро-угорській армії <g/> , найменше в світі дбав він за велич Австро-Угорщини та її не завжди героїчних збройних сил <g/> . |
doc#0 | Третій нас тут цікавить <g/> , це шлях втечі від світу <g/> . |
doc#0 | Ідеально і по-різному <g/> , це — і тут ми в безпосередній нашій темі — Сковорода і <g/> … |
doc#0 | Чим аніяк не говориться <g/> , що серед чехів не було героїки всерйоз <g/> , від хоч би спаленого Яна Гуса <g/> , від походів Яна Жижки до самоспаленого вже майже за нас Яна Палаха <g/> , чиє місце самострати пражани дбайливо й зворушливо відзначають покладанням квітів і незгасним вогнем <g/> . |
doc#1 | <p> Тут ми знаходимо твори різних жанрів і з різними стилістичними особливостями <g/> . |
doc#1 | Наскільки нам відомо <g/> , Т. Шевченко навіть не пробував братися за нього ще раз Даремно також шукати в цьому періоді « <g/> подражаній <g/> » пророкам чи іншим уступам із Біблії <g/> . |
doc#1 | <p> З цього погляду важливою є наполеглива робота Т. Шевченка над перекладом уривків із « <g/> Слова о полку Ігоревім <g/> » <g/> , кілька варіянтів якого дійшли до нас <g/> . |
doc#1 | Справді <g/> , композиція його напрочуд послідовна й сувора у пляні зіставлення « <g/> людей <g/> » і « <g/> царів <g/> » — обидва слова мають символічний <g/> , узагальнений смисл <g/> , що стає зрозумілим лише після того <g/> , як перед нами постане розгорнутий ряд часткових образів <g/> . |
doc#1 | <p> Дівчаток москалі украли <g/> , </p><p> А хлопців в москалі забрали <g/> , </p><p> А ми неначе розійшлись <g/> , </p><p> Неначе брались — не єднались <g/> . </p> |
doc#1 | Однак у передостанньому рядку вірша раптово й несподівано з'являється підмет « <g/> ми <g/> » <g/> . |
doc#1 | Але хто це — « <g/> ми <g/> » <g/> ? |
doc#1 | <p> Мовби символічним під цим оглядом є останній вірш Т. Шевченка <g/> , « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , якого він написав десь за десять днів до смерти і котрий зовсім не позбавлений любови до життя та світу цього <g/> . |