Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 були стандартні <g/> . Зрештою <g/> , розрізнення таке й не має істотного значення <g/> , бо початок цієї
doc#1 застосовують механічно <g/> , без глибокої аналізи й вичерпного зіставлення фактів <g/> . Із часів
doc#2 своєї « <g/> Прощі <g/> » і обдарував нас повним грації й глибини мініятюрним портретом поетки <g/> : 1 </p><p> Аж
doc#3 я дозволю собі нагадати про свої спостереження й висновки півсторічної давности <g/> . Від
doc#4 , що писатиму майже виключно про другу <g/> , більшу й <g/> , як на мене <g/> , безмірно вартіснішу частину її
doc#5 27 років після публікації в київському « <g/> Житті й революції <g/> » <g/> , в 1930 році <g/> . Авторові було б тепер
doc#6 у Курилика поєднуються елементи символізму й метафізики з елементами проповідницькими <g/> , а
doc#7 ? І нарешті <g/> , хто це він <g/> : звід <g/> ? гомін <g/> ? шлях <g/> ? </p><p> Хоч я й не питав — признаюся прилюдно — дозволу в
doc#8 — чи то в приватному житті <g/> , чи то в культурі й політиці <g/> . Але ще більше <g/> , мабуть <g/> , важили тут
doc#9 мови мого рідного міста <g/> , але <g/> , звісно <g/> , і Києва та й більшости міст на схід від Збруча супроти мови
doc#10 . <g/> , за ту глибоку увагу до української культури й науки і за ту жертву <g/> , за допомого якої УВАН
doc#11 не суперечить тому <g/> , що ось вона спливе на вуста й лиця <g/> . Ще раз — крохмалена біла сорочка й
doc#12 цього правопису потребували б перегляду й зміни <g/> , але в теперішніх умовах уважаємо
doc#13 не тільки тому <g/> , що він пропаґандивний <g/> , а й тим <g/> , що він усе пояснює <g/> . Він убиває письменника
doc#14 індивідуального <g/> . А індивідуальне <g/> , хоч би й помножене на мільйони індивідів <g/> , ще не стає
doc#15 дитину в небезпеці потрапити під ноги коня й кричимо дитина <g/> ! <g/> , то можемо зовсім не мати на
doc#16 статті говориться <g/> : Він сіяв « <g/> повну душевну й моральну розперезаність <g/> » <g/> . Отже маємо
doc#17 і в харківській редакції « <g/> Прологу <g/> » Боднарчука й Курбаса <g/> . Максимуму ця настанова дійшла в
doc#18 , людини <g/> , що знала <g/> , де земля обітована <g/> , кликала й вела до неї <g/> , була цькована і покинена своїм
doc#19 <p> На смітник земля ввижається поетові « <g/> правди й волі арештарнею <g/> » <g/> , суцільною « <g/> мертвуїцою