Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#23 Ця настанова фактично сприйнята в радянській історіографії української літератури <g/> , тільки що виключено з неї тих письменників <g/> , що вважаються за реакційних <g/> .
doc#53 <p> </doc> </p><p> За життя О. О. Потебні три статті його були опубліковані німецькою мовою в « <g/> Archiv für slavische Philologie <g/> » ( <g/> точніше — дві статті й одна замітка — витяг з листа до В. Яґича <g/> ) <g/> .
doc#13 <p> У байронічній поемі <g/> , за Жирмунським <g/> , має бути вставлена пісня <g/> .
doc#98 Показати <g/> , хоч фрагментарно <g/> , як ми один одного не знали <g/> ; не знали <g/> , за Іп <g/> .
doc#58 Але їй здається <g/> , що бути понад часом і простором — означає бути поза ними <g/> , і це її лякає <g/> , і вона загнуздує сама себе полемічною назвою — « <g/> в часі і просторі <g/> » <g/> , і вона заповнює сторінку за сторінкою тим <g/> , що по-англійськи зветься « <g/> малі розмови малих людей <g/> » <g/> , вона хоче лишити історикам документ доби <g/> , і зрештою вона фактично з'їздить на фейлетон <g/> .
doc#59 <p> Доба « <g/> вісниківства <g/> » за законом контрасту-заперечення піднесла цього героя з усіма його хибами на щит <g/> .
doc#55 Почнімо з мимобіжної пригадки про історію регулювання ортографії за останні яких півтораста років <g/> . </p>
doc#95 Я вважав за корисне й доцільне принаймні розтягнути цю вісь з заходу до сходу <g/> , щоб вона стала Львів — Київ — Харків <g/> .
doc#87 Ще вчить української мудрости Грицько Сковорода <g/> , а поруч на горі над Лопанню виростають « <g/> Присутственные места <g/> » <g/> , а по другий бік річки <g/> , за мирними вулицями Чоботарською <g/> , Коцарською <g/> , поруч мирної Гончарівки виростає другий символ режиму — тюрма <g/> : острог <g/> , як називає її Квітка <g/> .
doc#52 Рівновага в ході зберігається <g/> , доки за рухом однієї ноги автоматично йде рух другої <g/> .
doc#19 А поза тим найрозпачливіші поезії кінчаються не тільки декляруванням віри в перемету народньої справи <g/> , але й прямим закликом боротися за цю перемогу <g/> .
doc#48 Так радіють усі п'ять поверхів дому на Благовіщенській вулиці <g/> , коли на горищі повісився націоналіст Косько ( <g/> « <g/> Сволочовський дом <g/> » <g/> ) <g/> , — і єдине почуття <g/> , крім радости визволення від страху <g/> , — гнів за те <g/> , що він повісився на « <g/> кофточці <g/> » <g/> .
doc#42 Критики неоклясичної школи ( <g/> не виключаючи небіжчика Клена <g/> ) не повинні б братися за критику Осьмачки <g/> , бо виходить сцена з Квітчиного « <g/> Салдатського патрета <g/> » <g/> .
doc#77 Якби люди провідного покоління <g/> , люди <g/> , на чиїх плечах цей десяток років лежить відповідальність за свій народ <g/> , а частково і за людство <g/> , якби ці люди змогли тверезим поглядом озирнутися назад <g/> , відновити в уяві і продумати своє минуле <g/> , — хто знає <g/> , може вони й тепер поводилися б трохи інакше і можливо розумніше <g/> .
doc#2 За цей час одні встигли переглянути свої старі погляди й відійшли на інші позиції <g/> .
doc#63 <p> 1922 року <g/> , коли символізм уже віджив себе й почувалася туга за новим <g/> , але ще не усвідомлено <g/> , яке ж мало бути це нове <g/> , Василь Бобинський писав у журналі <g/> , що саме репрезентував ці шукання нового <g/> , — у журналі « <g/> Митуса <g/> » <g/> : </p><p> « <g/> І майже всі вони ( <g/> може неясно ще <g/> ) відчувають ту правду <g/> , що шляхи <g/> , чи хоч би тільки стежки <g/> , якими їм іти <g/> , повинні звертатися туди <g/> , де б'ється криштальне джерело генія нашого люду <g/> .
doc#72 За приклад може правити авторова книжка “ <g/> Die ukrainische Schriftsprache 1798-1965 <g/> ” ( <g/> 1966 <g/> ) <g/> . </p>
doc#61 Юрій ШЕВЕЛЬОВ</doc> </p><p> Мушу признатися <g/> : « <g/> Діти Чумацького шляху <g/> » <g/> , чотиритомова епопея Докії Гуменної <g/> , викликають у мене почуття пошани <g/> , я визнаю їхню документально- психологічну цінність <g/> , але <g/> , за винятком кількох ліричних сцен <g/> , головне в першому томі <g/> , вони не породжують тієї електричної іскри <g/> , що <g/> , перескакуючи від твору до душі читача і назад <g/> , єдина робить сприйняття мистецьким <g/> .
doc#16 <p> Юрій Липа </p><p> В журналі « <g/> Орлик <g/> » за вересень 1947 року надрукована стаття Донцова <g/> , в якій він дуже гостро нападає на Юрія Косача <g/> .
doc#47 За життя автора про його твори пишуть критики <g/> .