Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Розв'язування світових проблем мало залежало від Н. <g/> , але йому здалося <g/> , що <g/> , скільки можливо <g/> , треба було зважити на тривожні сигнали <g/> .
doc#1 <p> Поет уже не говорить про помсту <g/> , і хочеться йому не так помсти для « <g/> царів <g/> » <g/> , як просто не дати їм чинити зло <g/> , ув'язнивши <g/> .
doc#4 Гармонія людини й гармонія світу розкривалися йому й ним саме в цій єдності й різноманітності <g/> .
doc#5 Авторові було б тепер 56 років <g/> , коли писано роман <g/> , йому було 28. Хто читає романи з продовженнями в журналах <g/> ?
doc#6 Його вирішальний мистецький успіх прийшов <g/> , коли йому було 33 роки — перша виставка в Торонто <g/> , а його “ <g/> нормальне <g/> ” життя мистця тривало несповна сімнадцять років <g/> , — він помер <g/> , коли йому було п'ятдесят <g/> . </p>
doc#8 І це було ударом <g/> , розрахованим на далеку дію <g/> , бо вплив Петрова на українську еміграцію тепер був надто малий <g/> , фактично ніякий <g/> , а вже в політику він і зовсім не втручався <g/> , ставлячися з цілковитою байдужістю до всіх еміграційних партій <g/> , виявляючи свою нехіть тільки до тих із них <g/> , де йому вчувався запах намащених дьогтем чобіт <g/> . </p>
doc#9 Не дуже йому щастило тоді на талановитих учнів і послідовників з-поміж галичан <g/> .
doc#10 Ганцов брав активну участь у працях Харківської правописної комісії <g/> , йому належав розділ про правопис незмінних слів у проекті українського правопису <g/> , виданому 1926 р. Одначе тут він відіграв меншу роль <g/> , і його вагу тут не можна порівняти з значенням праці Олекси Синянського <g/> . </p>
doc#11 <p> У своєму нарисі про Мюнхен Андрухович жартома згадував <g/> , що йому візу до Німеччини підписував Райнер - Марія Рільке <g/> .
doc#13 <p> Спершу він — ніби за Ґумільовим <g/> : </p><p> Храм твій <g/> , Господи <g/> , на небесах <g/> , </p><p> Та житло твоє — і земля <g/> , </p><p> Розквітають липи в лісах <g/> , </p><p> І на липі — спів солов'я. </p><p> Сходить сонце над селом — осанна йому <g/> !
doc#14 <p> І навіть більше <g/> : ніхто не може повести його за собою і ніхто не спроможний указати йому дороги <g/> , хоч би декому його путь і здавалась бездоріжжям <g/> .
doc#15 Спочатку йому приписуються функції психологічного присудка ( <g/> oznajmenie оро- wiednikowe <g/> ) <g/> .
doc#16 Цікаво подивитися <g/> , що саме закидає Д. Донцов своїм противникам і що йому закидають його противники <g/> .
doc#17 У 1 і 3 дії Малахій перебуває в оточенні <g/> , яке йому сяк чи так рідне й співчутне ( <g/> хуторяни 1 дії <g/> , божевільні – З дії <g/> ) і тікає з нього <g/> ; фінал обох дій – утеча Малахія <g/> .
doc#18 З двадцятьох пісень поеми йому віддано дві <g/> , і <g/> , що важливіше <g/> , конфлікт негайно перенесено в душу Мойсея <g/> , так ніби Авірон і Датан були тільки голосами сумління пророкового <g/> , голосами <g/> , почугими в час передсмертного звіту собі і Богові <g/> .
doc#19 Хронологічно це <g/> , здається <g/> , останній твір Мови <g/> , можливо <g/> , написаний тоді <g/> , коли він уже знав <g/> , що йому небагато лишилося жити <g/> , своєрідний заповіт поетів <g/> .
doc#20 <p> Наші перші зустрічі <g/> , — але не знайомство — припадають на роки 1929-1930. Ми були студентами Харківського університету <g/> , що тоді ще не був нагороджений « <g/> присвоєнням <g/> » йому « <g/> імени Максима Горького <g/> » <g/> ; натомість він був перейменований у вельми доброзвучне ХПІПО ( <g/> Харківський педагогічний інститут професійної освіти <g/> ) <g/> .
doc#21 Коли я нагадав йому про поезію Леоніда Лимана <g/> , що була в редакційному портфелі <g/> , він заявив <g/> , що Лиман умістив десь шкідливу статтю про “ <g/> Арку <g/> ” <g/> , а до того ще в розмові з кимось назвав його <g/> , Нижанківського <g/> , “ <g/> сволоччю <g/> ” <g/> , а тому Лимана вигнали з “ <g/> Трибуни <g/> ” і не місце йому і в “ <g/> Арці <g/> ” <g/> .
doc#22 <p> Уже на початку нашого сторіччя <g/> , коли все ще так мирно дрімало на поверхні людського життя <g/> , ще не запалали вогні спалюваних міст і не розгулялися смерчі <g/> , що зривають людей з місця і несуть їх не знати куди в шквалі гарячого піску-очеїда <g/> , — уже тоді українське письменництво поставило проблему безґрунтянства <g/> , і за це ми йому вдячні і шануємо його <g/> .
doc#23 У нього розвинена лексика на означення почуттів суму <g/> , смутку <g/> , жалю <g/> , горя <g/> , журби <g/> , але йому не вистачає цієї лексики <g/> , і він удається до русизмів і слов'янізмів <g/> , як от тоска <g/> , печаль <g/> , скорб <g/> , кручина ( <g/> останнє слово фігурувало в тогочасній українській поезії <g/> , наприклад <g/> , ще в Афанасьєва-Чужбинського <g/> ) <g/> . </p>