Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#65 <p> Микола Куліш </p><p> 1. ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВНИЦТВА </p><p> Вершинними досягненнями української лексикографії дореволюційного часу були українсько-німецький словник Є. Желеховського і С. Подільського <g/> , 1886 і українсько-російський словник Б. Грінченка <g/> , 1909. Але першим науково опрацьованим словником широкого засягу з іншої мови на українську став тільки вже пореволюційний " <g/> Російсько-український словник <g/> " Української Академії Наук <g/> .
doc#102 Серед випускників 1933—1934 років був і Олесь Гончар — у майбутньому відомий радянський письменник <g/> .
doc#39 Є довічна Україна — царство мертвих <g/> , і живих <g/> , і не народжених ще українців <g/> .
doc#44 Ще за життя Шерехового був розчавлений збройний опір України <g/> , льокально обмежений <g/> .
doc#96 Вона є і працює <g/> .
doc#83 Це був той мостовий причілок <g/> , звідки після Переяслава почався наступ української культури на московську <g/> . </p>
doc#23 Народницька історія літератури зосередилася на внутрішній динаміці <g/> , але це була історія без історизму <g/> : всі письменники любили народ <g/> , кожний попередній письменник готував наступного <g/> , наступний виростав з попереднього ( <g/> Сергій Єфремов <g/> ) <g/> .
doc#84 чужині <g/> . Німеччина <g/> » означає в перекладі <g/> : ніхто не відповідає <g/> . Нема людини <g/> . </p><p> Була доба <g/> , коли кожна фірма метровими літерами виписувала свою назву <g/> . Скрізь <g/> : на вивісках
doc#71 <p> </doc> </p><p> Якщо асоціювати літературні мови з тими письменниками <g/> , які їх створили й поширили <g/> , то мову старослов'янську – першу літературну мову слов'ян <g/> , скомпоновану штучно <g/> , – неможливо відокремити від особи Костянтина та – частково – Мефодія <g/> ; так само й сучасна українська літературна мова може бути пов'язана з ім'ям великого українського поета Тараса Шевченка і <g/> , до певної міри <g/> , його сучасника Панька Куліша <g/> .
doc#21 <p> Теоретично міркуючи <g/> , не було ніякої потреби <g/> , щоб МУР як організація мав справу з політичними партіями <g/> .
doc#63 <p> 1922 року <g/> , коли символізм уже віджив себе й почувалася туга за новим <g/> , але ще не усвідомлено <g/> , яке ж мало бути це нове <g/> , Василь Бобинський писав у журналі <g/> , що саме репрезентував ці шукання нового <g/> , — у журналі « <g/> Митуса <g/> » <g/> : </p><p> « <g/> І майже всі вони ( <g/> може неясно ще <g/> ) відчувають ту правду <g/> , що шляхи <g/> , чи хоч би тільки стежки <g/> , якими їм іти <g/> , повинні звертатися туди <g/> , де б'ється криштальне джерело генія нашого люду <g/> .
doc#78 Зрештою й суто кількісно ці говірки були мовою більшости населення <g/> .
doc#14 Тим часом у нас нема поета з не менш виразною <g/> , але іншою історіософською концепцією <g/> , і це одна з причин <g/> , чому Маланюк мусить бути прийнятий <g/> .
doc#51 <p> Микола Філянський </p><p> 1. </p><p> Українське національно-культурне відродження було започатковане істориками <g/> : козацькі хроніки 18 сторіччя і Історія Русів позначають цей початок <g/> .
doc#50 А чи може бути насолода <g/> , вища від творчої <g/> ?
doc#32 Свою наукову позицію вони ще твердо знали <g/> , а от зв'язки з Заходом у них були послаблені або ніякі <g/> .
doc#10 Вагу цих мовознавців оцінив <g/> , між іншим <g/> , і совєтський режим <g/> : усі ці мовознавці <g/> , що були в сфері засягу режиму <g/> , були знищені <g/> , докладено всіх зусиль <g/> , щоб знищити їхні твори <g/> , замовчати відкрите ними <g/> . </p>
doc#88 Ми були тваринами <g/> , що рухалися на звук дзвінка <g/> .
doc#20 <p> Наші перші зустрічі <g/> , — але не знайомство — припадають на роки 1929-1930. Ми були студентами Харківського університету <g/> , що тоді ще не був нагороджений « <g/> присвоєнням <g/> » йому « <g/> імени Максима Горького <g/> » <g/> ; натомість він був перейменований у вельми доброзвучне ХПІПО ( <g/> Харківський педагогічний інститут професійної освіти <g/> ) <g/> .
doc#80 <p> </doc> </p><p> 1 </p><p> Рядки Михайла Драй-Хмари в його сонеті « <g/> Лебеді <g/> » ( <g/> 1928 <g/> ) стали ніби маніфестом групи поетів <g/> , об'єднуваних традиційно під ім'ям неоклясиків <g/> , — Максима Рильського <g/> , Миколи Зерова <g/> , Павла Филиповича <g/> , Освальда Бургардта ( <g/> пізніше Юрія Клена <g/> ) і самого автора <g/> : </p><p> О <g/> , Гроно п'ятірне нездоланих співців <g/> , було близько сімдесятьох років <g/> . </p>