Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 , за фахом лікар-окуліст <g/> , візьме Н. до своєї палати <g/> , а там Бог дасть безпечне повернення до
doc#0 . Не знаємо <g/> , чи він лишився з інерції <g/> , чи з доброї своєї волі подавсь на РОДІНУ <g/> , ясно <g/> , що чекали на нього
doc#1 . У вірші « <g/> Доля <g/> » ( <g/> 1858 <g/> ) поет так звертається до своєї долі <g/> : </p><p> Ходімо дальше <g/> , дальше слава <g/> , </p><p> А слава —
doc#1 . Він переймає і пропускає через себе всі образи своєї поезії <g/> , усі образи реальности <g/> . Вірш стає
doc#1 згідно з законами Божими <g/> … 23. </p><p> В останній період своєї творчости Т. Шевченко усвідомлює і засуджує
doc#1 порвавши з бунтарством попереднього періоду своєї творчости з її стилістичною деструктивністю <g/> , </p>
doc#1 цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого
doc#2 , цікавим <g/> » <g/> . Євген Маланюк зустрів її на стежці своєї « <g/> Прощі <g/> » і обдарував нас повним грації й глибини
doc#2 вже було <g/> , але на усвідомленні універсальности своєї долі <g/> , на розумінні <g/> , що немає значення <g/> , кому ця
doc#2 стаючи егоцентричною і ні на мить не втрачаючи своєї індивідуальности — вміння ототожнюватися <g/> , не
doc#3 коротко <g/> , відсилаючи читача за подробицями до своєї книжки <g/> . Буде це добре діло <g/> , якщо це заоохотить
doc#3 її <g/> . Але тоді мовознавці повинні бути свідомими своєї відповідальности <g/> . Щоб не затамувати розвиток
doc#4 рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї
doc#4 світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> . Так я зробив <g/> , писавши про Олену
doc#4 поетка не хотіла або не могла дати формули до своєї творчости <g/> , вшануймо її волю <g/> . Хай назвою була
doc#4 собаку свого дитинства Гаршнепа й кота своєї старости <g/> , не названого в віршах <g/> , — у значущі
doc#4 . Так постає образ вимінности смерти своєї й свого коханого в поезії « <g/> Над твоєю труною не
doc#5 . Він вирішує кинути Марту <g/> . Він повертається до своєї первісної філософії <g/> . Епізод кохання здається
doc#5 , Підмогильний міг би <g/> , мабуть <g/> , за епіграф до своєї невеличкої драми взяти рядки з Лєрмонтова <g/> , –
doc#6 створювати ілюзію щастя у визнанні й прийнятті своєї малости <g/> . </p><p> У своєму коментарі до картини “