Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#92 до самого кінця американського періоду свого життя <g/> ) <g/> , але відзначав і позитивні фактори <g/> : Гарвард
doc#92 розуміли тих проблем <g/> , яким він присвятив своє життя <g/> . Раптом від згадки про якусь таку проблему він
doc#92 учений <g/> , не гірший у суспільно-товариському житті <g/> , зі своєчасним дотепом <g/> , з умінням вставити
doc#92 оточення в ті перші тижні мого кембриджського життя <g/> . Але все це здавалося мені тоді маловажливе <g/> .
doc#92 не зупинив Якобсона <g/> . Він усе своє американське життя « <g/> приєднувався <g/> » — до атомових фізиків <g/> , до
doc#92 науці <g/> , як не конче практикував він цю чесноту і в житті <g/> . </p><p> Було в цій жазі успіху <g/> , віддзеркалення себе в
doc#92 можна застосувати й до університетського життя <g/> ? </p><p> Пізніше <g/> , коли Америка вже була опанована й
doc#92 отже <g/> , на поверхні все лишалося тихим і мирним <g/> , і життя в гарвардському невеличкому славістичному
doc#92 таки припала на перший рік мого гарвардського життя <g/> , кінець першого семестру <g/> . </p><p> Серед тих курсів
doc#92 на рік <g/> , але я був забезпечений працею до кінця життя <g/> , і я був у великому місті <g/> . </p><p> Усе-таки мені було
doc#92 конгресу <g/> , а з цілого американського наукового життя <g/> . Якобсон недвозначно пропонував свою співдію
doc#92 — усунення мене з американського наукового життя <g/> , не здавалося можливим <g/> . Я далі викладав і брав
doc#92 пролягав звичайно до каторги або шибениці в житті <g/> , до очорнювання в громадській думці <g/> .
doc#92 цей аргумент був найсильніший <g/> . Дарма що за все життя я не написав жадного протижидівського рядка <g/> , а
doc#92 виключити з американського академічного життя <g/> , не здійснилася <g/> . Але з його « <g/> великої трійки <g/> » я
doc#92 кшталт <g/> , хоч це був чотирнадцятий рік мого життя в Америці <g/> . У владі почувань <g/> , я вирішив <g/> , що Е.
doc#92 випадку це сталося десь на п'ятому десятку життя <g/> , справді сміховинна історія <g/> . Було це можливе
doc#92 не могла не бути добра <g/> . На п'ятому десятку років життя я відкрив — патологічно пізно <g/> , — що людина зла не
doc#92 . День цієї зустрічі був найчорнішим днем мого життя <g/> . Чорнішим навіть від дня мого допиту в НКВД <g/> . А
doc#93 , що лишилося незабутнім на все моє дальше життя <g/> . </p><p> Коли я дивлюся сьогодні на театр усього