Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#27 Одначе <g/> , так само безсумнівно <g/> , що важливим джерелом того <g/> , що Куліш уважав за церковнослов'янізми <g/> , була російська літературна <g/> , зокрема поетична мова <g/> , і дуже часто він не відрізняв слова церковнослов'янські від слів <g/> , витворених вже на російському ґрунті <g/> , хоч і з церковнослов'янських елементів <g/> .
doc#86 — войовничого волюнтаризму тиради Аглаї з « <g/> Вальдшнепів <g/> » або переспіви російського Ґумільова в поезії декого з неоклясиків <g/> .
doc#72 Українською мовою вийшло 242 назви <g/> , російською — 25.526 <g/> , польською — 1.664 <g/> , єврейською і староєврейською разом — 965 <g/> , німецькою </p><p> 19. Ігнатієнко ( <g/> 1926 <g/> , 50 <g/> ) підсумовує стан української преси після 1905 року в такій таблиці <g/> : </p><p> Рік </p><p> Загальне число </p><p> Число видань на </p><p> Число видань на </p><p> українських періодичних </p><p> підросійській </p><p> підавстрійській </p><p> видань </p><p> Україні </p><p> Україні </p><p> 1905 </p><p> 39 </p><p> 7 </p><p> 28 </p><p> 1906 </p><p> 81 </p><p> 32 </p><p> 37 </p><p> 1907 </p><p> 51 </p><p> 11 </p><p> 34 </p><p> 1908 </p><p> 47 </p><p> 9 </p><p> 33 </p><p> 1909 </p><p> 59 </p><p> 11 </p><p> 37 </p><p> 1910 </p><p> 84 </p><p> 14 </p><p> 49 </p><p> 1911 </p><p> 104 </p><p> 16 </p><p> 59 </p><p> 1912 </p><p> 95 </p><p> 16 </p><p> 51 </p><p> 1913 </p><p> 48 </p><p> 17 </p><p> 21 </p><p> 1914 </p><p> 42 </p><p> 16 </p><p> 16 </p><p> — 920 <g/> , лотиською — 608 <g/> , естонською — 519 <g/> ,
doc#81 Репертуар вибирано сатиричний ( <g/> « <g/> За двома зайцями <g/> » <g/> , два переклади з російської — « <g/> Пухкий пиріг <g/> » Б. Ромашова і « <g/> Мандат <g/> » Ердмана <g/> , три з західних авторів — « <g/> Коронний злодій <g/> » Г. Берµстедта <g/> , данського автора <g/> , « <g/> Свята Йоанна <g/> » Б. Шова <g/> , обидві « <g/> антиклерикальні <g/> » і « <g/> Гендлярі славою <g/> » М. Паньйоля <g/> ) <g/> , до того треба додати « <g/> Камінний господар <g/> » Лесі Українки — не знати <g/> , виставлений <g/> , щоб показати Віктора Петіпа чи щоб продемонструвати антифевдальні тенденції ( <g/> як потрактовано трагедію Лесі Українки <g/> ) <g/> .
doc#29 Ще перед тим тут була сцена російська — антреприза Ніколая Ніколаєвича Синельникова <g/> , у російській провінції один з провідних театрів <g/> .
doc#72 ) змагалася за справжнє впровадження політики українізації в щоденне життя <g/> ; зокрема наполягано на тому <g/> , щоб українську мову — нарівні з російською — визнано державною мовою радянської України <g/> .
doc#72 На 1930 рік кількість українських початкових шкіл зросла до 14.430 <g/> , російських — до 1.504 <g/> ; для семирічок відповідні числа були — 1.732 і 267 ( <g/> Скрипник 210 і далі <g/> ) <g/> .
doc#55 Цей критерій був ґвалтовно « <g/> пропонований <g/> » компартією і урядом від 1933 р. Ідеологічно цей критерій був енергійно ширений <g/> , спираючися на твердження про <g/> , мовляв <g/> , винятково близьку спорідненість цих двох мов — української й російської — з давніх-давен <g/> , а з другого боку <g/> , на погляд <g/> , що Росії належить провід на шляху до соціялізму <g/> , тоді як польський вплив ( <g/> або присутність <g/> ) був « <g/> реакційний <g/> » і « <g/> капіталістичний <g/> » <g/> .
doc#65 Тільки дві мови — чеська й російська — зберегли продуктивність таких іменників і виявили нахил поширити цю групу <g/> .
doc#72 5 <g/> ) <g/> ; 1923 р. таке наставлення виразно відкидається <g/> : “ <g/> Формальна рівність <g/> , що визнавалася до цього часу між двома найбільш поширеними на Україні мовами — українською та російською — недостатня <g/> ” ( <g/> “ <g/> Збірник узаконень <g/> ” 1923 <g/> , 19 <g/> , ст <g/> .
doc#65 відділ відповідно до двох російських — отдел і отделение <g/> , тепер ( <g/> власне від серпня 1975 року <g/> !
doc#76 ) </p><p> Процеси переоформлення п'ятьох первісних мовно-територіяльних регіонів у пізніші три східнослов'янські мови — українську <g/> , білоруську й російську — почалися ще в пізній дописемний період <g/> , відбувалися поступово й завершилися вже в часи <g/> , від яких маємо велике число писаних пам'яток <g/> .
doc#81 Але два головні театри були на початку Сумської й поблизу — драматичний <g/> , звісно <g/> , російський — Синельникова і опера <g/> .
doc#81 З однією істотною різницею <g/> : За українським пуризмом не стояли сили НКВД <g/> , за новозапроваджуваним російським — так <g/> .
doc#72 Коротко кажучи <g/> , проблему двох мов на Україні — української й російської — тоді не розв'язано <g/> .
doc#72 Уяву про те <g/> , як виглядала справа <g/> , можна скласти на підставі огляду середніх шкіл ( <g/> приблизно 1924 р. <g/> ) <g/> , що його робить Gerovskij ( <g/> 1934 <g/> , 512 <g/> ) <g/> : з чотирьох гімназій у двох навчання провадили українською мовою <g/> , в жодній — російською <g/> , а в одній — мішано <g/> ; з трьох учительських семінарій дві були українські <g/> , одна російська — усе це бодай офіційно <g/> ; на ділі і українська й російська викладова мова ( <g/> залежно від освіти й здібностей учителя <g/> ) мала більш чи менш сильну домішку місцевих говірок <g/> , а то й церковнослов'янської мови <g/> .
doc#60 <p> Не йде про відкидання всього російського — це і не можливо і не потрібно <g/> .
doc#87 Закладається російська газета « <g/> Красное знамя <g/> » <g/> , а український « <g/> Харківський пролетар <g/> » перейменовується згодом на « <g/> Соціялістичну Харківщину <g/> » <g/> : хай мужики ще читають українську газету <g/> , але місту потрібна російська — як кожному провінційному місту неісходимої російської імперії <g/> .
doc#72 Дорошенко наводить у спогадах цікивий деталь <g/> , а саме <g/> , що Рада депутатів мала свій фірмовий папір обома мовами — українською і російською — і сторони могли вибирати один чи другий ( <g/> 1969 <g/> , 228 <g/> ) <g/> .
doc#25 Він гаряче протестував проти становища “ <g/> настражданого раба <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 4 <g/> ) <g/> , що в ньому перебував український народ і українська культура в царській Росії <g/> , боронив їх “ <g/> повноправність <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 9 <g/> ) <g/> , доводив <g/> , що панівне становище російської культури визначене тільки “ <g/> правом сильнішого <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 13 <g/> ) <g/> , пророкував нетривкість і недовготривалість російського “ ветхозавітного режиму <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 59 <g/> ) <g/> , але він уважав українську державу неможливою не тільки практично тоді <g/> , а і взагалі <g/> , бо <g/> , на його думку <g/> , це виключене самою українською національною вдачею з її рисами “ <g/> глибокого ліризму аж до наївної добродушности <g/> , мелянхолійної споглядальности <g/> , нахилу до аналітики та критицизму <g/> , здобреного тонким гумором <g/> , і взагалі перевагою рис <g/> , які характеризують швидше жіночу <g/> , аніж чоловічу вдачу <g/> , ( <g/> 3 <g/> , 40 <g/> ) <g/> . </p>