Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#97 Кониського ( <g/> 1897— 1901 <g/> ) я налічив уживань імени Ісаєва сім випадків <g/> , з лайливим епітетом — один ( <g/> « <g/> лиходійні вчинки <g/> » <g/> ) <g/> , У монографії Павла Зайцева <g/> , 1939 <g/> , друге видання ( <g/> перше <g/> , як відомо <g/> , не вийшло друком через воєнні події <g/> ) — 1955 <g/> , англійський переклад 1988 — попри трохи солодкавий тон і деяку застарілість <g/> , і досі <g/> , мабуть <g/> , найкращій біографії Шевченка ( <g/> Большакову вона <g/> , виглядає <g/> , лишилася невідома <g/> , хоч автор міг би довідатися про неї хоч би з книжки М. Шаґінян 1941 <g/> ) <g/> , — так от у Зайцева я налічив 4 згадки про Ісаєва <g/> , епітет тільки раз <g/> , і то не лайливий <g/> , а злегка зневажливий ( <g/> « <g/> молоденький прапорщик <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#97 ) <g/> , але мушу хоч згадати <g/> , що авторові вдалося показати <g/> , що навело поета на ці теми <g/> , ба навіть більше <g/> , чому він мало що не мусів узятися за ці сюжети <g/> ! </p>
doc#97 Але ж це не все і <g/> , мабуть <g/> , і не головне <g/> , хоч і значуще <g/> .
doc#98 Показати <g/> , хоч фрагментарно <g/> , як ми один одного не знали <g/> ; не знали <g/> , за Іп <g/> .
doc#98 Тоді <g/> , наїжджаючи час від часу на кілька днів до Харкова <g/> , він зупинявся в мене <g/> , хоч моя <g/> , разом з матір'ю <g/> , житлоплоща була одна крихітна комірчина <g/> , на яких 8 квадратових метрів <g/> .
doc#98 І вона розшукала <g/> , хоч була це голка в копиці сіна <g/> .
doc#98 ( <g/> Хоч Шевченко не вагався присвятити свій « <g/> Кавказ <g/> » Якову де Бальмену <g/> .
doc#98 ) Зовсім <g/> , як та Маланка в Коцюбинського <g/> : « <g/> Ми хоч бідні <g/> , але чесні <g/> .
doc#98 Хоч живемо з пучок <g/> , а проте й для нас є місце в церкві <g/> » <g/> .
doc#98 Хоч коли б бути послідовним в нашому левелерстві <g/> , треба б накласти анатему на краватки й всяке інше « <g/> панське <g/> » причандалля включно з ватерклозетами й водогоном <g/> .
doc#98 В УРЕ гасло ніби є <g/> , хоч яке куце <g/> , але не в стосунку до України <g/> , — виходить <g/> , отже <g/> , на те саме <g/> .
doc#98 Богдана Хмельницького мали багато причин <g/> , однією з них була безаристократичність і войовничий примітивізм ( <g/> хоч не забудьмо Сагайдачного і йому подібних <g/> ) <g/> . У Хмельницького вже ніби інакше — сам
doc#98 Озія петербурзької нелюдської імперії почала свій трагічно-ґростесковий марш до загибелі з димами сотень поміщицьких маєтків України 1902— 1903 років <g/> , щоб довершувати цей-таки марш уже далеко на Заході розграбуванням замку Естергазі на самому заході Угорщини <g/> , де колись перлямутрово котилися хвилі менуетів Гайдна і де хоч би один тобі рококовий стільчик уцілів — і макабричним полум'ям берлінського райхстаґу <g/> , де промовляв у майбутнє залізний канцлер Бісмарк <g/> . </p>
doc#98 Картагена нашої провінційности <g/> , звичайно <g/> , вічна <g/> , але хоч би межа талановитости й безталанности трохи пересунулася на користь першої <g/> ! </p>
doc#98 І двом тут нелегко <g/> , а все-таки легше <g/> , хоч у якій непевності <g/> .
doc#98 Були в моєму житті — небагато їх було <g/> , а все-таки були <g/> , — тоді ще живі <g/> , хоч які малосилі й приречені <g/> , — Догадько Левко і Тетієвський Мишко <g/> .
doc#98 А тим часом виглядає <g/> , що <g/> , хоч непевне <g/> , вона є. І поза всі його сизокрилі орли не відмовимо Максимові Рильському права бути поетом і людиною <g/> , а Тичині подаруємо його « <g/> до 'дної ями <g/> » <g/> , а з почуттям сорому прослизнемо повз Івано-Микитенкові « <g/> сола на флейті <g/> » <g/> , спрямовані на ліквідацію Леся Курбаса ( <g/> речі <g/> , тепер майже цілком забуті <g/> , але забувати їх не слід було б <g/> ) <g/> . </p>
doc#98 Хоч і сказано <g/> : « <g/> Не судіть <g/> , щоб не судженими бути <g/> » <g/> .
doc#99 помножилася <g/> , сьогодні вони проголошують незалежність <g/> , завтра дають їй гарбуза <g/> , ми моторизувалися <g/> , хоч і Біг дасть бензину <g/> , Уляна-Катерина стають окрай траси <g/> , а екзистенціяльна проблема височить перед
doc#99 Вождів тим часом нема <g/> , але політика є. Коли я читав <g/> , у рукописі <g/> , « <g/> Автостоп <g/> » і наближався до середини тексту <g/> , мені майнуло в голові <g/> : Господи <g/> , хоч би рядочок про кохання <g/> .