Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#77 Антеїзм Уласа Самчука тим глибший <g/> , що він для автора — не програма <g/> , не бажання <g/> , не мрія <g/> , а кусок його душі <g/> , невигладна основа його єства <g/> . </p>
doc#77 Антеїзм Уласа Самчука тим глибший <g/> , що він для автора — не програма <g/> , не бажання <g/> , не мрія <g/> , а кусок його душі <g/> , невигладна основа його єства <g/> . </p>
doc#77 Улас Самчук хоче <g/> , щоб його твір був не тільки проблемний <g/> , щоб він був і літописний <g/> , щоб він не тільки рухав мисль <g/> , а і фіксував широке згромадження життьових фактів <g/> , зв'язаних з конкретним часом і конкретним простором <g/> .
doc#77 Улас Самчук хоче <g/> , щоб його твір був не тільки проблемний <g/> , щоб він був і літописний <g/> , щоб він не тільки рухав мисль <g/> , а і фіксував широке згромадження життьових фактів <g/> , зв'язаних з конкретним часом і конкретним простором <g/> .
doc#77 Чи не зустрінемося ми знов з етнографічним реалізмом <g/> , що так довго панував в українській літературі <g/> , а надто в творах <g/> , де герої — селяни <g/> ? </p>
doc#77 І саме — в описі міста <g/> , як це не дивно <g/> .
doc#77 Ми бачимо <g/> , як квапиться тут автор перейти до загальників <g/> , до отого « <g/> все це <g/> » <g/> , ми бачимо <g/> , як бракує йому тут ядерних <g/> , конкретних епітетів <g/> , як його око ще не схопило міри в описуваних явищах <g/> .
doc#77 Тут образ не досягає скульптурности <g/> , не стає монументальним <g/> .
doc#77 Тут образ не досягає скульптурности <g/> , не стає монументальним <g/> .
doc#77 Але етнографічний реалізм ніколи не буває мистецьки-сильним <g/> , і зокрема сила Самчукового реалізму в його монументальності <g/> , в його узагальненнях <g/> , коли вони наче мимохіть виростають з конкретности бачення <g/> , з бачення міри речей і явищ <g/> . </p>
doc#77 <p> Але і в вальцівному стані розмір вальців — результат обчислень <g/> , а не випадковостей <g/> .
doc#77 А роман — не вальцівний стан <g/> .
doc#77 Не можна твір з одним героєм уважати за роман <g/> , і не можна в такому творі вичерпно показати формування героя <g/> .
doc#77 Не можна твір з одним героєм уважати за роман <g/> , і не можна в такому творі вичерпно показати формування героя <g/> .
doc#77 Щоб ми побачили на ввесь зріст Василя Шеремету <g/> , ми повинні були б так само на ввесь зріст побачити і Гнатюка <g/> , і Шпачука <g/> , і Настю <g/> , і може ще декого — не як телеграфні стовпи <g/> , що мигтять перед вікнами поїзду <g/> , яким їде Василь Шеремета <g/> , а як повних і живих людей <g/> .
doc#77 Тоді не було б потреби і в етнографічних сценах <g/> , які мають надолужити браки композиційного задуму <g/> , але в дійсності тільки приховують їх <g/> , а не ліквідують <g/> .
doc#77 Тоді не було б потреби і в етнографічних сценах <g/> , які мають надолужити браки композиційного задуму <g/> , але в дійсності тільки приховують їх <g/> , а не ліквідують <g/> .
doc#77 А покищо перед нами хроніка або повість <g/> , а не роман <g/> . </p>
doc#77 Скажемо абеткову істину <g/> , коли скажемо <g/> , що література може писати про сіре <g/> , але не повинна писати про нього сіро <g/> , що вона повинна уяскравити <g/> , напружити <g/> , енерґізувати свій матеріял <g/> .
doc#77 Але Гоголь писав про сіре яскраво <g/> , і провінція його повістей від цього не перестала бути сірою <g/> .