Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#12 <p> Б. Чергування е—о. </p><p> 1. Пістя шелесних звуків ж <g/> , ч <g/> , ш <g/> , щ <g/> , дж і після й е чергується з о. Нормально о з'являється тоді <g/> , коли в наступному складі стояв голосний <g/> , веред яким приголосний не пом'якшувався <g/> , а саме а <g/> , о <g/> , у <g/> , и ( <g/> з старого ы <g/> ) <g/> , -ъ. Перед іншими складами зберігається е <g/> , надр <g/> .
doc#12 : „Осміхаються неводи і канати <g/> , стара парусина і поплавки <g/> , вудлища й весла“ ( <g/> Коцюбинський <g/> ) <g/> . </p>
doc#14 І читач <g/> , шукаючи нового поета <g/> , шукає заперечення старих <g/> .
doc#14 Якщо з'являються нові школи <g/> , вони ростуть з нових — і старих — поетичних ідивідуальностей <g/> . </p>
doc#15 Якщо ж накинути Томсонові <g/> , виходячи з поданих прикладів <g/> , поняття називного речення <g/> , то довелося б сказати <g/> , що генезу останнього слід шукати не в старій <g/> , глибоко архаїчній іменній конструкції <g/> , а в недомовках емоціональної <g/> , афективної мови <g/> . </p>
doc#15 <p> Таке становище здається нам <g/> , звиклим до цього поняття <g/> , дивним <g/> , але <g/> , наскільки можу про це судити <g/> , граматика таких мов <g/> , як польська <g/> , чеська <g/> , сербська <g/> , німецька і <g/> , очевидно <g/> , інших західньоевропейських мов і тепер <g/> , як правило <g/> , не оперує цим поняттям <g/> , не кажучи вже про старі праці <g/> , як <g/> , приміром <g/> , польська синтакса Малецького або сербська Маретіча и <g/> , які чи то зовсім не подають навіть прикладів називних речень <g/> , чи то розглядають їх як звичайні неповні <g/> , не кажучи про порівняльно-синтакичну роботу В. Яґіча « <g/> Beiträge zur slavischen Syntax <g/> » <g/> , який посідає щодо бездієслівних речень ( <g/> називних як окремого типу і він не знає <g/> ) приблизно ту ж позицію <g/> , що і ( <g/> пізніше <g/> ) Томсон <g/> , тобто розглядає їх як афективно-забарвлені еквіваленти речень <g/> , і в пізнішій шкільній і науковій літературі називне речення як окремий тип не фігурує <g/> .
doc#15 <p> Випадки з обставинними членами ( <g/> цього терміну автор не вживає <g/> ) відносяться ним до неповних речень <g/> ; стара арґументація про тяжіння тих слів до дієслова <g/> , а не до іменника в називному відмінку <g/> , про яку я вже говорив вище <g/> , підкріплюється ще інтонаційною аналізою <g/> .
doc#15 Бо справді <g/> , в старих поетів ми їх знаходимо надто мало <g/> .
doc#15 " <g/> , " <g/> Петро Джеря був старий <g/> , глибокі зморшки на лобі <g/> , на щоках <g/> , грубі руки <g/> , темна від гарячого сонця потилиця <g/> " <g/> ) 209. </p><p> Я б не наважився назвати підкреслені слова і словосполуки називними реченнями - це все таки предикативні означення в межах основного речення <g/> ; але зв'язок генетичного порядку з називними реченнями тут <g/> , гадаю <g/> , безперечний <g/> .
doc#15 В своєму старому недиференційованому вигляді такі речення в літературній мові втриматися не могли через свою багатоцентровість <g/> , незібраність <g/> , розхристаність <g/> . </p>
doc#15 Худе <g/> , старе обличчя <g/> , поморщене турботами <g/> , замкнене в собі <g/> , байдуже до всього <g/> , що діялося поза нею <g/> , похилена <g/> , занедбана постать у заношеній одежі <g/> , брудна пазуха <g/> , полинялі кольорові петлиці старого рудого сердака <g/> . </p>
doc#15 Худе <g/> , старе обличчя <g/> , поморщене турботами <g/> , замкнене в собі <g/> , байдуже до всього <g/> , що діялося поза нею <g/> , похилена <g/> , занедбана постать у заношеній одежі <g/> , брудна пазуха <g/> , полинялі кольорові петлиці старого рудого сердака <g/> . </p>
doc#15 Такий арґумент викликає особливе здивовання <g/> , коли він виходить </p><p> з старої логіко-формалістичної теорії " <g/> скорочених підрядних речень <g/> " <g/> .
doc#15 Отже <g/> , погляди старих російських синтаксистів <g/> , багатьох західньоевропейських лінгвістів і Богородицького не позбавлені певного права на існування <g/> .
doc#15 129 <g/> ) <g/> , 91 </p><p> ■ народна 36 </p><p> • розмовна 48 <g/> , 94 </p><p> ■ стара 75 </p><p> • сербська 25-26 </p><p> • сучасна 72 ( <g/> і прим <g/> .
doc#15 116 <g/> ) <g/> , 55 <g/> , 62 <g/> , 68 <g/> , 78 п стара літературна </p><p> 64 ( <g/> прим <g/> .
doc#16 Папіні <g/> , а з старих ігнорував Шіллера <g/> , Байрона <g/> , Шекспіра <g/> , Рабле <g/> , Сервантеса <g/> .
doc#16 <p> От <g/> , скажімо <g/> , « <g/> Дух нашої давнини <g/> » — книжка на 271 сторінку <g/> , яка найменше на три чверті складається з цитат — переважно цитат з нашого старого письменства <g/> .
doc#16 Але коли Донцов окреслює риси української « <g/> еліти <g/> » <g/> , спираючися на нібито наше старе письменство і Шевченка <g/> , то <g/> , справді <g/> , камені готові возопити <g/> !
doc#16 Та коли він починає з ідеалу нашої старої літератури робити якихось фюрероподібних молодчиків <g/> , то це виглядає передусім <g/> …