Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#13 А писати тепер байронічні поеми <g/> ?
doc#16 Але саме так на практиці поводиться масова людина <g/> , коли вона говорить <g/> , доповідає або пише <g/> » ( <g/> с. 47 <g/> ) <g/> ; « <g/> Але масова людина почувала б себе пропащою <g/> , якби занурилася в дискусії <g/> , тому вона інстинктивно цурається визнати цю об'єктивну інстанцію <g/> » ( <g/> с. 48 <g/> ) <g/> ; « <g/> Суспільний провід захоплює людина <g/> , яку засади культури лишають холодною <g/> » ( <g/> с. 53 <g/> ) <g/> ; « <g/> І такими стають усі масові рухи <g/> , що в своїй однобічності заводять кулачний бій з тією чи тією частиною минулого <g/> , замість того <g/> , щоб поступово сприйняти все минуле <g/> » ( <g/> с. 62 <g/> ; сторінки за німецьким виданням <g/> : « <g/> Der Aufstand der Massen <g/> » <g/> , 1947 <g/> )
doc#22 Хома ( <g/> автор пише Фомін <g/> , так само Марусю зве Маріюсою <g/> ) стає комуністичним партизаном <g/> .
doc#72 В передмові до другого видання граматики Залозного є характеристичні слова <g/> : автор пише <g/> , що рецензенти першого видання " <g/> кажуть <g/> , <g/> .
doc#72 20' Можливо <g/> , вони сприяли нормалізації писемної мови <g/> , бо то був час — як оповідає сучасник <g/> , — коли “ <g/> за безправністю українського друкованого слова та за відсутністю преси <g/> , кожний автор писав не тільки своїм особливим правописом <g/> , але й своєю персональною мовою <g/> ” ( <g/> Лотоцький 3 <g/> , 167 <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 Так автор пише <g/> : " <g/> У першій половині XIX ст <g/> .
doc#81 Почати з того <g/> , що бувають спогади <g/> , що їх автор пише <g/> , використовуючи документи <g/> , вивчаючи матеріяли архіву свого й інших <g/> , перевіряючи з тим <g/> , що вже знайшли історики <g/> .
doc#72 Завзяті оборонці українських прав і талановиті журналісти <g/> , автори пишуть мовою <g/> , пересипаною русизмами та псевдоукраїнськими словами <g/> , що в дійсності є нічим іншим як перекрученими російськими ( <g/> напр <g/> .
doc#27 <p> Звісно <g/> , і в листах Куліша є обговорення родинних і літературних новин <g/> , є враження з подорожей <g/> , але пише про це Куліш скупо <g/> , часто — ніби між іншим <g/> , ніпорядковано <g/> .
doc#81 Про « <g/> Новое время <g/> » кажучи <g/> , мати виправдовувалася що <g/> , правда <g/> , газета чорносотенна <g/> , але пише до неї багато талановитих авторів ( <g/> що було правда <g/> ) <g/> .
doc#12 Зокрема апостроф пишемо після губних б <g/> , п <g/> , в <g/> , ф <g/> , м завжди <g/> , крім тих слів <g/> , де перед губними стоїть постійний ( <g/> не з прироста <g/> ) пркя'т <g/> , осний <g/> , напр <g/> .
doc#81 Любченко Аркадій пише в своєму щоденнику <g/> , що зустрів Штепу й Дудіна в µестапо — не як в'язнів або свідків <g/> , а як своїх людей <g/> .
doc#59 <p> Про мову <g/> , про ритм мови « <g/> Енея і життя інших <g/> » можна було б писати багато <g/> .
doc#68 <p> Колись Драгоманів сказав <g/> , що можна було б писати дві історії української літератури — історію <g/> , базовану на творах <g/> , приступних читачеві <g/> , опублікованих <g/> , і другу <g/> , його словами <g/> , історію « <g/> пропавших <g/> » творів — загублених у рукописі по в'язницях <g/> , засланнях <g/> , у цензурних сховищах <g/> , у знищених або нерозібраних приватних архівах <g/> .
doc#68 У наш час можна було б писати й третю історію української літератури — історію тюремної літератури ( <g/> яка й собі <g/> , додамо <g/> , ділилася б на твори збережені і твори втрачені <g/> ) <g/> . </p>
doc#7 — На це доводиться відповісти давно відомою істиною <g/> , що коли б поезію можна було висловити прозою <g/> , то не треба було б писати поезій <g/> .
doc#40 , пишемо гадяцький <g/> , бряжчати <g/> , волоський ( <g/> етимологічно треба було б писати гадячський <g/> , брязчати <g/> , волошський <g/> ) <g/> , але для звуків т <g/> , д робиться виняток на користь етимологічного принципу <g/> , і вони зберігаються на письмі <g/> , напр <g/> .
doc#40 , карпатський <g/> , ужгородський <g/> , швидший ( <g/> за фонетичним принципом треба було б писати карпацький <g/> , ужгородзький <g/> , швиччий <g/> ) <g/> ; а другий виняток стосується спеціально до форм іменникової відміни типу дошці <g/> , крадіжці <g/> , нитці ( <g/> фонетично треба було б писати досці <g/> , крадізці <g/> , ницці <g/> , — якщо не відзначати палаталізації <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 , карпатський <g/> , ужгородський <g/> , швидший ( <g/> за фонетичним принципом треба було б писати карпацький <g/> , ужгородзький <g/> , швиччий <g/> ) <g/> ; а другий виняток стосується спеціально до форм іменникової відміни типу дошці <g/> , крадіжці <g/> , нитці ( <g/> фонетично треба було б писати досці <g/> , крадізці <g/> , ницці <g/> , — якщо не відзначати палаталізації <g/> ) <g/> . </p>
doc#57 Та про калґарську церкву треба було б писати не цей короткий постскриптум <g/> , а монографію <g/> .