Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#29 Та й уся ця поезія — « <g/> Плач Ярославни <g/> » — це як реквієм Курбасові і всім тим <g/> , геніям і просто людям <g/> , хто зарано прийшов у світ <g/> , в Україну <g/> : </p><p> — Дніпре <g/> , Дніпре <g/> , сондрімайло <g/> , </p><p> ти нам батько всім <g/> . </p>
doc#9 <p> Але цілком природно й зрозуміло <g/> , що для розвитку всеосяжної літературної мови <g/> , що задовольняла б усі потреби народу в науці і в торгівлі <g/> , в щоденному побуті і в техніці <g/> , в навчанні і в поезії — база літературної мови <g/> , перенесеної зі сходу <g/> , і галицьких народних говірок була недостатня і надто вузька <g/> .
doc#63 Хоч це й було б конче треба для зорієнтування нашої поезії — бо вона йде часто навпомацки там <g/> , де могла б іти цілком свідомо <g/> .
doc#68 Але поет не хоче ставити крапок над і. </p><p> Складніші <g/> , іраціональніші <g/> , містичніші <g/> , витонченіші інші ряди ототожнень-розрізнень <g/> : поет і дружина <g/> , що <g/> , відокремлені тисячами кілометрів і стосами заборон <g/> , заходять одне за одне в снах <g/> , сни в житті засланця - в'язня — частина його біографії <g/> , а в поезії — брама в іншу реальність <g/> , де я — я і не я <g/> , ти — ти і не ти <g/> , а якоюсь гранню і я <g/> ; поет і світ <g/> , де обоє стають тільки тінями ( <g/> « <g/> Сто тіней <g/> .
doc#4 Річ у тому <g/> , що « <g/> старі <g/> » поезії — в дійсності молоді <g/> , а « <g/> нові <g/> » — старі в сенсі старости <g/> , старечости <g/> .
doc#4 Ось сама поетка бачить таємницю зародження поезії — в тиші <g/> : </p><p> Знов тиші оксамитний клапоть Упав на слів стогранне скло <g/> , </p><p> А серце раптом <g/> , наче папороть <g/> , </p><p> Чудесним цвітом зацвіло <g/> . </p>
doc#50 Але в сучасності <g/> , в большевизмі така поезія — виклик <g/> .
doc#63 <p> А до цього додаймо <g/> , що ранній Багряний <g/> , Багряний « <g/> Скельки <g/> » <g/> , не цурався й виразно національної <g/> , навіть фолкльорної орнаментики і образности в своїй експресіоністичній поезії — виявляючи цим органічність свого поетичного селюцтва <g/> .
doc#63 <p> Тема я і Україна або ми і Україна - це <g/> , власне <g/> , типова тема еміграційної поезії — від Олеся до Маланюка <g/> .
doc#68 Але важливе його усвідомлення і — в кращих поезіях — його дотримання <g/> .
doc#49 А він <g/> , побут <g/> , такий же непорушний <g/> , як і сміх сонця <g/> , як політ пари чайок <g/> , як той вітер <g/> , що наскрізним образом проходить крізь усю поезію — колишучи куряву над сірим шляхом і нахиляючи рукав тополі <g/> . </p>
doc#63 <p> І от у Осьмачки речі грубого побуту знову входять у поезію — корови <g/> , чайники <g/> , таборові коридори — життя вдирається в царство мертвої « <g/> краси <g/> » <g/> .
doc#14 ПОЕЗІЇ <g/> » <g/> ) </p><p> Полемізувати з поезією — марна річ <g/> .
doc#49 Одначе ці осяги ледве чи міг безпосередньо використати Барка в цій своїй поезії — надто вони далекі від того життьового тонусу <g/> , від того настрою <g/> , що проймає Барчин вірш <g/> .
doc#47 ( <g/> Характеристично <g/> , герой більшости цих поезій — не дівчина <g/> , а хлопець <g/> .
doc#68 <p> Самота в Стусових поезіях — не запис переживань одного конкретного в'язня <g/> .
doc#26 Але для нашої теми сьогодні <g/> , про поета — критика у своїх поезіях — не мусімо заходити тут у ці проблеми <g/> .
doc#4 Привілей поезії — не називати <g/> , не договорювати й недоговорювати — використаний у цій книзі дуже широко й винятково майстерно <g/> .
doc#50 Бо поезія — не скоряється законам матерії <g/> , законам звіря <g/> , а єдина несе правду і сама є правда <g/> .
doc#56 ( <g/> Це знову не проти Кравцева <g/> , а тільки констатація того <g/> , що ні зміст ні стиль його поезій — не того типу <g/> , який нью-йоркчани принесли були з собою <g/> .