Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#96 Новітній час і тут приніс утечу до міст <g/> , але поки що найбільше з них — Рейк'явік — має 80 тисяч мешканців <g/> , а друге — Акурейрі — 9. Та і тут спосіб життя підкреслено індивідуальний <g/> .
doc#84 , журналісти <g/> , публіцисти <g/> . Констатація — перший крок <g/> . Другий — прогноза <g/> . </p><p> Без них — смерть <g/> . Нам потрібне бюро нашої погоди <g/> . Погода не визначається одним чинником <g/> :
doc#4 Більшість із них — спогади молодости — цілком укладаються в ґетеансько- рількеанський комплекс <g/> , далеко менше репрезентовані мотиви поразки <g/> , руїни <g/> , прочуття загибелі вписуються в комплекс Іова й розміщуються на окраях його <g/> . </p>
doc#81 Німці радо замовляли їм пейзажі України <g/> , для них — сувенір цієї дикої й страшної країни <g/> , — а також свої портрети <g/> .
doc#40 Період — це така складна синтаксична одиниця <g/> , яка інтонаційно виразно ділиться на дві частини <g/> : перша з них — т. зв <g/> .
doc#80 Одна з них — та <g/> , що виявилася вже в його першій повісті <g/> , — іраціональність людини <g/> .
doc#63 Його вірші могли б бути аморфні <g/> , але так само добре відкладаються і в форму <g/> , що існує як даність — і може ще виграють від цього <g/> , бо суть дотримання формальних приписів в них — у легких зсувах від звичайного — то синтаксичних <g/> , то семантичних <g/> : </p><p> Я озеро благосне снитиму <g/> … </p>
doc#22 Свій ідеальний вираз вона знайшла в відомому формулюванні з роману Олеся Гончара « <g/> Прапороносці <g/> » <g/> : « <g/> Так <g/> , у них ( <g/> у них — це вже традиційне окреслення Заходу <g/> ) є досконалі запальнички <g/> , але ми маємо ленінізм <g/> » <g/> .
doc#80 І кожний з них — це не тільки ім'я <g/> , а й певне коло асоціяцій <g/> , мертвих для тих <g/> , хто їх не знає <g/> , але повних змісту для втаємничених <g/> .
doc#6 Одна з них — це позірна вірність баченому <g/> , чи то будуть деталі побуту <g/> , такі звичні для кожного <g/> , чи точність у відтворенні пейзажу <g/> , при чому не завжди <g/> , але часто вони обидві включені в простий <g/> , але дотепний сюжет <g/> , невигадливу “ <g/> історію <g/> ” <g/> , так що малярство тут <g/> , як у голландських жанристів 17 сторіччя <g/> , не розриває зв'язку з літературою <g/> .
doc#96 формі це відбивають дві виставки <g/> , які щойно пройшли в Міській ґалерії <g/> . </p><p> Одна з них — це посмертна виставка Йоганнеса К'ярваля ( <g/> 1885— 1972 <g/> ) <g/> . Вона ніби підбиває підсумки
doc#67 Один з них — це чорний ворон <g/> , що з'являється <g/> , як пустиня в Тарнавського <g/> , в першому рядку <g/> : поезія починається <g/> : « <g/> Ой кряче ворон <g/> , негодоньку чує <g/> » <g/> .
doc#40 Відповідно до цього всі вони відміняються в родах <g/> , числах і відмінках <g/> , хоч число в них — явище чисто формального характеру <g/> , бо значенням вони ( <g/> крім останньої підгрупи <g/> ) завжди множинні ( <g/> Й. Бавдіш <g/> ) <g/> .
doc#72 Стаття закінчувалася <g/> : “ <g/> Під назвою “ <g/> українських громад <g/> ” діють численні малорусько-польсько-єврейські гуртки <g/> , що розкладають студентство й народних учителів <g/> , прищеплюючи їм <g/> , а через них — і простолюдові найлютішу ненависть до російського народу й держави <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#52 Про них — іншим разом <g/> . </p>
doc#72 їм здавалося <g/> , що тоді їхні діти навіки зостануться мужиками <g/> , а тепер <g/> , мовляв <g/> , хоч дехто з них “ <g/> виучується на вчителів <g/> , попів <g/> , лікарів <g/> , а то вже годі буде <g/> !