Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Я мало не забув про ті часи <g/> , коли поезія була поезією <g/> , а не вправами за завдану тему <g/> .
doc#81 Із плетива сталінославної поетичної традиції і моїх справжніх сподівань визволення від німецького походу виросла моя <g/> , з дозволу сказати <g/> , поезія <g/> , в якій я оспівував — ні <g/> , хвалити Бога <g/> , не Гітлера <g/> , але марш німецького війська на Схід <g/> .
doc#81 Він показався дуже порядним і зовсім не « <g/> розкладовим <g/> » хлопцем <g/> , що просто почасти був щирим у своїй поезії і <g/> , нормально <g/> , часом був у сумному настрої <g/> , а почасти виріс як поет у традиції Сосюри <g/> , якого теж усе його життя нищили критичні ортодокси <g/> .
doc#81 Ніякі не прокладали нових шляхів у поезії <g/> , хоч натяки на це були в тих кращих <g/> , пізніших <g/> . </p>
doc#81 Як і ориµінальні поезії ( <g/> такими ориµінальними велика частина їх не була <g/> !
doc#81 Людмила Курилова вмістила там поезію пам'яті Миколи Зерова ( <g/> під псевдонімом Л. Мідіч <g/> ) <g/> , Володимир Державин — статтю про Ол <g/> .
doc#81 Найважливіші рукописи <g/> , але не архів листів і дитячих моїх поезій <g/> .
doc#81 Господи <g/> , хіба я не знав хоч би поезії « <g/> Do matki Polki <g/> » <g/> !
doc#81 Попри це вийшло не так уже й мало справді цінних книжок <g/> , і не тільки декого з клясиків і з забороненого в СРСР ( <g/> приміром <g/> , Микола Зеров <g/> ) <g/> , а й нові твори сучасників <g/> , як от поезії і « <g/> Старший боярин <g/> » Тодося Осьмачки <g/> , « <g/> Тигролови <g/> » Івана Багряного <g/> .
doc#81 <p> Ось Святослав Гординський <g/> , що в дитинстві втратив слух <g/> , багато вгадував з губів розмовника <g/> , а решту з письма <g/> , а сам говорив <g/> , не чувши себе <g/> , з неприродними павзами й інтонаціями <g/> , часом переходячи наче на мичання <g/> , — не зважаючи на це — поет <g/> , але наслідувальний у мові <g/> , наслідувальний і в поезії <g/> , але завжди готовий кинутися в бій за те <g/> , що йому здавалося політичними й національними або й малярськими цінностями <g/> , неймовірно працьовитий <g/> , але з природи речі не надто бажаний для розмови <g/> . </p>
doc#81 Я тоді захоплювався поезіями Євгена Маланюка <g/> .
doc#81 Натомість він підносив поезію Святослава Гординського <g/> , але знов не патріотично-деклямативну <g/> , а ідилічну й у клясичному дусі писану на зразок його ліричної поеми « <g/> Сновидів <g/> » <g/> , що тоді було мені досить далеким і чужим <g/> .
doc#81 Поділяли ми тільки захват поезією Антонича <g/> , при чому дядя Вася знов підносив його перші <g/> , не політизовані збірики над пізнішими <g/> . </p>
doc#81 <p> Не без душевного болю відтоді я вирішив <g/> , що мої поезії — тільки для мене і тільки сторінки записів із щоденника <g/> . </p>
doc#81 Відкриттям і об'явленням була поезія Антонича <g/> , збірки якого я позичав у Сімовича <g/> .
doc#81 На позичену книжку поетичних творів ми звичайно сходилися з Оксаною Линтварьовою <g/> , і я читав поезії вголос <g/> .
doc#81 Та найбільше враження на нас тоді справила поезія Євгена Маланюка <g/> .
doc#81 Найбільше з німецьких романтиків Айхендорфа й Ленава <g/> , але також з модніших <g/> : Рільке ( <g/> ранніми поезіями якого я захоплювався <g/> ) й Штефана Ґеорµе <g/> .
doc#85 Уже Панько Куліш своєю « <g/> Хуторною поезією <g/> » <g/> , « <g/> Дзвоном <g/> » і « <g/> Позиченою кобзою <g/> » заперечує Шевченка <g/> , якому він сам перед тим віддав данину « <g/> Досвітками <g/> » <g/> .
doc#85 неоклясиків Шевченка-поета не існує вже <g/> . </p><p> Чи живуть у цей час традиції Шевченка в українській поезії <g/> ? Живуть <g/> , але як епігонада — в творчості </p><p> В. Кулика й Б. Грінченка <g/> ,