Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#26 Сподіватися від такого Квітки <g/> , щоб він оспівував « <g/> славу козацькую <g/> » <g/> , писав про загибель України <g/> , Шевченко <g/> , звичайно <g/> , не міг <g/> .
doc#26 <p> З листів Шевченка до Квітки знаємо <g/> , що особистої ворожнечі Шевченко аж ніяк не плекав <g/> .
doc#26 У поезії Шевченко звертається до нього « <g/> батьку <g/> » <g/> .
doc#26 Шевченко мусів заперечити Котляревського й Квітку <g/> , але це завдяки їм сталося так <g/> , що він не мусів починати на порожньому місці <g/> , з мовчазних могил без живих свідків <g/> .
doc#26 Уже тут Шевченко говорить про Україну як носія « <g/> слави козацької <g/> » <g/> , про розмову степової могили з вітром — мотиви <g/> , що стали панівними в « <g/> До Основ'яненка <g/> » <g/> .
doc#26 Якщо не помиляюся <g/> , навіть і саме слово Шевченко в тому розділі зникло <g/> .
doc#26 Вони дають найповніший на сьогодні перегляд українського оточення <g/> , в якому жив і писав Шевченко <g/> , ігнорованого або перекрученого в більшості пізніших коментарів <g/> , і тверезий і вільний від тенденційних перебільшень і перекручень перегляд його російського і польського оточень <g/> .
doc#26 <p> Потрібне нове <g/> , чесне видання « <g/> Шевченківського словника <g/> » <g/> , у якому Шевченко не був би препарований безжалісно <g/> , де розуміння історії пласке <g/> , як херсонський степ <g/> , і де бракує багатьох потрібних гасел <g/> , приміром <g/> , Павла Зайцева ( <g/> якого згадує Шаґінян у своїй у Москві виданій книзі про Шевченка <g/> ) <g/> , Івана Брика <g/> , автора найкращої монографії про Яна Гуса <g/> , і т. д. і т. п. <g/> , не кажучи вже про всіх еміграційних шевченкознавців <g/> , — лише кілька навмання взятих прикладів <g/> . </p>
doc#26 Чому <g/> , приміром <g/> , Шевченко в « <g/> Гайдамаках <g/> » не дав розділу про розправу над ними <g/> ?
doc#26 <p> Шевченко <g/> , — повернімось до нього <g/> , — звичайно <g/> , не еміграційний <g/> , він і не радянський <g/> .
doc#26 Тож скажемо наприкінці передмови по мові <g/> : Шевченко — Шевченко <g/> , всіх і нічий зокрема <g/> .
doc#26 Тож скажемо наприкінці передмови по мові <g/> : Шевченко — Шевченко <g/> , всіх і нічий зокрема <g/> .
doc#27 Коли зважити <g/> , що 13 % його листів писані до росіян <g/> , що не знали української мови <g/> , а 7 % до поляків <g/> , де російська мова була мовою спілкування ( <g/> Шевченко не писав по- польськи <g/> ) <g/> , то на пайку листів з « <g/> добровільно <g/> » вибраною російською мовою припадає лише 13 % — справжня революція супроти його попередників' <g/> .
doc#27 <p> Шевченко переборює цей « <g/> мужицький <g/> » стиль і відходить від нього <g/> , тільки тут і там зберігаючи поодинокі елементи його — у новій функції дружнього жарту <g/> .
doc#27 Парадоксальність ситуації полягає в тому <g/> , що багатьма боками своєї політичної програми <g/> , якщо так його погляди назвати <g/> , Куліш куди ближчий до панівних тепер поглядів у радянській імперії <g/> , ніж Шевченко <g/> .
doc#27 Але Шевченко був занадто популярний <g/> , щоб можна було його відкинути <g/> .
doc#27 Не тільки в манері поетичного складання в своїх " <g/> Досвітках <g/> ” він іде за слідом Шевченка — се ще дрібниця <g/> , і він пізніше отрясся з тої манери <g/> , — але найбільше фатальне і найбільше трагічне для нього було те <g/> , що до кінця життя він не міг вирватися з того круга понять <g/> , образів та проблем <g/> , які геніяльною рукою поклав перед Україною Шевченко <g/> .
doc#30 Як воно там у святому письмі — « <g/> хай мине мене чаша сія <g/> , але хай буде воля Твоя <g/> » ( <g/> текст вільно в переказі <g/> ) <g/> , — Шевченко то Шевченко <g/> , шість аркушів <g/> , то шість <g/> .
doc#30 Як воно там у святому письмі — « <g/> хай мине мене чаша сія <g/> , але хай буде воля Твоя <g/> » ( <g/> текст вільно в переказі <g/> ) <g/> , — Шевченко то Шевченко <g/> , шість аркушів <g/> , то шість <g/> .
doc#30 Ваш покірний слуга не одну статтю про Шевченка написав <g/> , хоч ту Ви прецікаво покраяли <g/> , а ще не одну3. Приміром я думаю <g/> , що Шевченко ніколи <g/> , ані в « <g/> детские годы <g/> » не шанував як своїх ні [ <g/> тут <g/> , видно <g/> , друк необачно вийшов за межі сторінки <g/> .