Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному дусі слова <g/> ) <g/> , обстоюючи тільки чистоту мови від чужомовних впливів і домішок <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 Мова нашої газети для них зовсім чужа <g/> , нею обурюються й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків це був історично доконечний етап піднесення мови від хутора до масштабів справді всеукраїнської літературної мови — і тільки люди <g/> , далекі від практичної роботи <g/> , обмежені хуторянським животінням <g/> , могли журитися в цей час за втраченою нібито « <g/> полтавсько-київською чистотою <g/> » української літературної мови <g/> .
doc#9 Мова нашої газети для них зовсім чужа <g/> , нею обурюються й люди <g/> , які щиро хотіли б <g/> , щоб розвинулася наша преса <g/> »5. </p><p> Але попри всі труднощі перших кроків це був історично доконечний етап піднесення мови від хутора до масштабів справді всеукраїнської літературної мови — і тільки люди <g/> , далекі від практичної роботи <g/> , обмежені хуторянським животінням <g/> , могли журитися в цей час за втраченою нібито « <g/> полтавсько-київською чистотою <g/> » української літературної мови <g/> .
doc#9 Одні просто обороняли тогочасний стан літературної мови від нападків реакційного критика <g/> , другі висловлювали своє невдоволення цим станом <g/> , але робили стільки оговорок і застережень <g/> , Що фактично виходило <g/> , що вони теж обороняють цей стан <g/> . </p>
doc#9 тільки натяки на те <g/> , що все зло в окрайності « <g/> галицької мови <g/> » і засміченості її через це « <g/> чужинецько-сусідськими мовними впливами <g/> » <g/> : « <g/> Скрізь в Европі за ґрунт і основу книжньої мови були взяті осередкові мови <g/> , маючі в своїх формах і лексиці найбільший район <g/> , а не усякі дрібні підмови й чудернацькі говірки <g/> , а часом мішанки на краях <g/> , межуючих з сусідніми націями <g/> »3. </p><p> 5. На Великій Україні є якісь не названі автором носії цього « <g/> маразму <g/> » <g/> , що хотіли б у літературній мові знайти синтезу різноговіркових явищ <g/> , отже <g/> , прихильники діялектної многоосновности літературної мови <g/> .
doc#9 Але надзвичайно характеристичне <g/> , що навіть старий і безмежно консервативний <g/> , затятий у своїй консервативності І. Нечуй-Левицький не може наважитися до краю закинути все внесене в літературну мову на попередньому етапі розвитку і повинен усупереч своїй позиції принципової оборони діялектної одноосновности літературної мови припустити в новітній літературній мові деякі слова <g/> , які він уважає за галицькі з походження <g/> .
doc#9 Старші патріоти <g/> , що тепер <g/> , подібно Нечую <g/> , ганять мову нашої преси <g/> , не створили для України вищої мови <g/> ; а чим же в пресі та інституціях треба було користуватися <g/> »2 <g/> , — а з цього випливає і його прогноза того <g/> , що ці галицькі елементи з літературної мови викинути вже нікому не вдається <g/> , і оцінка позиції І. Нечуя-Левицького як позиції баби Палажки <g/> , себто позиції хуторянської обмежености й безобрійности <g/> .
doc#9 Подавши об'єктивно-історичну картину <g/> , як і чому галицькі мовні елементи проникали до української літературної мови <g/> , він радить не викидати їх негайно <g/> , як пропонував І. Нечуй-Левицький <g/> , але все-таки поволі відходити від них <g/> , повертаючи таким способом літературну мову до її наддніпрянської основи <g/> .
doc#9 Він твердив <g/> , що галичанам легше перевчитися літературної мови <g/> , бо вони мають українське шкільництво <g/> , бо в них спонукою до праці над перебудовою літературної мови може бути національна свідомість <g/> , розвинена в них більше <g/> , ніж — масово беручи — на Великій Україні <g/> . </p>
doc#9 Він твердив <g/> , що галичанам легше перевчитися літературної мови <g/> , бо вони мають українське шкільництво <g/> , бо в них спонукою до праці над перебудовою літературної мови може бути національна свідомість <g/> , розвинена в них більше <g/> , ніж — масово беручи — на Великій Україні <g/> . </p>
doc#9 Усі завдання української літератури і літературної мови в М. Жученка практично і може непомітно для самого автора зведені до популяризаторських <g/> .
doc#9 Основний ідейний рушій брошури Модеста Левицького можна зформулювати такими його словами <g/> : « <g/> Коли ми тепер і негайно не подбаємо <g/> , щоб затерти і знищити ту прикру різницю ( <g/> галицької і великоукраїнської літературної мови <g/> , — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , то <g/> , не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські літературні мови <g/> »3. </p><p> Нарешті <g/> , І. Верхратський у своєму відгуку на дискусію підкреслював першорядну вагу великоукраїнських елементів для розвитку української літературної мови <g/> : « <g/> Писателів <g/> , на Україні живучих <g/> , лично зовсім не знаю <g/> .
doc#9 Основний ідейний рушій брошури Модеста Левицького можна зформулювати такими його словами <g/> : « <g/> Коли ми тепер і негайно не подбаємо <g/> , щоб затерти і знищити ту прикру різницю ( <g/> галицької і великоукраїнської літературної мови <g/> , — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , то <g/> , не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські літературні мови <g/> »3. </p><p> Нарешті <g/> , І. Верхратський у своєму відгуку на дискусію підкреслював першорядну вагу великоукраїнських елементів для розвитку української літературної мови <g/> : « <g/> Писателів <g/> , на Україні живучих <g/> , лично зовсім не знаю <g/> .
doc#9 Мимо важкої долі они значно більше <g/> , ніж Галичина <g/> , прислужилися рідній літературі <g/> ; задля любови рідного слова їх вельми почитаю <g/> »1. </p><p> Даючи загальну оцінку дискусії <g/> , треба сказати <g/> , що об'єктивно вона була неминуча і потрібна <g/> , бо громадськість мусила здати собі справу з стану літературної мови і усвідомити <g/> , що галицькі елементи <g/> , засвоєні літературною мовою в період 1876— 1905 рр <g/> .
doc#9 , а почасти вношені до неї і ввесь час далі <g/> , були не випадковим злом <g/> , а конче потрібним і закономірним набутком при зростанні літературної мови й ширення її сфер <g/> .
doc#9 якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина або Москва <g/> , інкорпорація в літературну мову галицьких елементів — або сповнення літературної мови позиченнями чи кальками з російської мови <g/> ?
doc#9 Бо літературна мова не мала обмежитися на мовних засобах баби Палажки <g/> , і коли І. Нечуй-Левицький обстоював таке обмеження літературної мови <g/> , то він фактично <g/> , — безперечно <g/> , неусвідомлено для самого себе — обстоював наближення української літературної мови до російської <g/> , як ми ще покажемо це на прикладах у V розділі <g/> . </p>
doc#9 Бо літературна мова не мала обмежитися на мовних засобах баби Палажки <g/> , і коли І. Нечуй-Левицький обстоював таке обмеження літературної мови <g/> , то він фактично <g/> , — безперечно <g/> , неусвідомлено для самого себе — обстоював наближення української літературної мови до російської <g/> , як ми ще покажемо це на прикладах у V розділі <g/> . </p>
doc#9 <p> От ще одна ілюстрація того <g/> , що супротивники « <g/> нової газетної <g/> » мови об'єктивно мимоволі тягли до русифікації української літературної мови <g/> .