Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 <p> Але ніщо не змушує нас уважати <g/> , що називні речення всі і завжди виникали чи повинні були виникати в результаті розпаду рядів <g/> , прориваючи тісні для них межі того речення <g/> , в якому вони спершу перебували <g/> .
doc#15 <p> Але те <g/> , що в сучасній мові цей називний відмінок завжди відчувається як зв'язаний з дальшим реченням <g/> , як вжитий <g/> , за слушним зауваженням Пєшковського <g/> , " <g/> з метою підготувати матеріял для наступної думки [ <g/> предстоящей мысли <g/> ] " <g/> , не дозволяє ще розглядати його як називне речення <g/> .
doc#15 Потенціяльно в них завжди присутня форма безособовости <g/> : </p><p> Сором гнити <g/> , сором мерти <g/> , </p><p> Сором терпіть рабські смуги [ <g/> …
doc#15 Більше того <g/> , він навіть висунув далі думку <g/> , вже згадану в ранішому викладі <g/> , що " <g/> подібний номінатив не може ( <g/> навіть у думці <g/> ) сполучатися з іншими словами в синтаксичне ціле [ <g/> Einheit <g/> ] <g/> , а повинен згідно з своєю природою стояти завжди самостійно [ <g/> allein <g/> ] " <g/> . </p>
doc#15 <p> Тим часом уже поезія Фета « <g/> Шопот <g/> , робкое дыханье <g/> » <g/> , початок якої завжди цитується як приклад називних речень <g/> , могла б своїм кінцем вказати на можливість поєднувати називні речення в паратактичні цілості <g/> : </p><p> В дымных тучах пурпур розы <g/> , </p><p> Отблеск янтаря <g/> , </p><p> И лобзания <g/> , и слезы <g/> , </p><p> И заря <g/> , заря <g/> !
doc#15 Ці синтаксичні сполуки <g/> , писав він <g/> , </p><p> многозначні як поетичні вислови [ <g/> Reden des Dichters <g/> ] <g/> , функціонуючи ( <g/> на відміну від імен <g/> ) не завжди в ролі суґестивів уявлень <g/> .
doc#15 Річ відома <g/> , що в наслідок стилістичного добору <g/> , властивого письмовій мові <g/> , явища живої мови не завжди точно й адекватно і вчасно фіксуються літературною мовою <g/> .
doc#16 <p> Донцову була завжди глибоко чужа « <g/> нормальна <g/> » українська духовість <g/> .
doc#16 В морально - етичній площині це прекрасно окреслив Макс Шелер <g/> : « <g/> Воля ( <g/> das Wollen <g/> ) зроджує завжди протилежність того <g/> , чого вона хоче <g/> , коли вона не підносить вищої цінности <g/> , здійснення якої <g/> , поглинаючи енергію людини <g/> , змушує забути погане <g/> , — а спрямовує себе на голе поборювання заперечення потягу <g/> , мета якого видається сумлінню " <g/> недоброю <g/> " <g/> .
doc#16 Перед діячами культурно-ідеологічної ділянки резистансу було дві можливості <g/> : або <g/> , протистав- ляючися пропаганді й практиці окупантів <g/> , в усьому йти за нею і тим самим фактично віддатися їй <g/> , або діяти незалежно від окупанта і <g/> , отже <g/> , не конче завжди протилежно до окремих його тез і вчинків <g/> , а тільки в кінцевому висліді всупереч усій його настанові <g/> .
doc#16 Але ми твердимо <g/> , що при найбільшій зараженості чужим духом <g/> , при найбільшому занепаді не може цілковито зникнути своє <g/> , відбувається певне схрещення <g/> , певне взаємонакладання елементів <g/> , і <g/> , отже <g/> , уважний дослідник завжди відкриє щось своє навіть у найбільше <g/> , здавалося б <g/> , відчужених від традиції діячів своєї культури ( <g/> як це ми робимо з самим Донцовим <g/> ) <g/> .
doc#16 В протилежність теорії ( <g/> провідна роля партії <g/> ) й практиці московського большевизму і теорії Донцова ми твердимо <g/> , що українська національна традиція завжди висувала ідеал диференційованого <g/> , але гармонійного і цілісного суспільства <g/> , ідеал єдности розчленованої нації <g/> , ідеал « <g/> еліти <g/> » ( <g/> якщо вже вживати цього несмачного і претенсійного терміну <g/> ) <g/> , що виростає з народу і <g/> , хоч стоїть над ним <g/> , але близька йому <g/> .
doc#16 Так <g/> , завжди і неодмінно <g/> .
doc#16 Підвалина <g/> , що скільки б підтасованих і зфальшованих цитат на потвердження її не наводив Донцов з староукраїнських джерел <g/> , не має нічого спільного з українським духом <g/> , а корениться в типово російській ментальності <g/> , становила завжди і тепер становить основу існування російської імперії <g/> .
doc#17 <p> І коли конфлікт цей буде розв'язаний <g/> , « <g/> Народній Малахій <g/> » стане річчю вже цілком історичною <g/> , але завжди залишиться в репертуарі українського театру як твір клясичний <g/> , як величезної ваги щабель у витворенні національного українського стилю в театрі українському <g/> , як твір <g/> , що своїми образами зафіксував вічні грані української національної психології <g/> , що вже дістали загальну і загальновідому назву — малахіянство <g/> .
doc#18 Читач не конче і не завжди мусить вірити авторові <g/> .
doc#18 Ні народ <g/> , ні його пророк <g/> , « <g/> душа їх душі <g/> » <g/> , завжди знов таки « <g/> проводир незрячий <g/> » <g/> , не знають <g/> , чи вони досягнуть своєї мети <g/> , а навіть коли досягнуть <g/> , що це справді означатиме <g/> .
doc#19 Не виключено <g/> , отже <g/> , що настрої ці завжди були властиві письменникові і культурництво було не етапом <g/> , а аспектом його світогляду й програми <g/> .
doc#19 Можна думати <g/> , що йому завжди хотілося бути активним <g/> , ба навіть злободенним <g/> .
doc#19 Рима <g/> , небагата якісно <g/> , здебільшого дієслівна <g/> , і майже завжди парна <g/> , з'являється то в кінці рядків <g/> , то в кінці піврядків <g/> .