Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 <p> Тим часом факти <g/> , встановлені саме Ганцовим <g/> , підривали цю концепцію генетичної єдности українських говірок <g/> , і дослідник змушений уже в цій статті зробити першу поступку <g/> , а саме — визнати <g/> , що в ненаголошених нових закритих складах розвиток о <g/> , е був відмінний у південних говірках і в північних говірках <g/> .
doc#10 Ганцов спершу просто додає до них четверту групу ( <g/> 4 <g/> , 11 <g/> ) <g/> ; далі він виступає з твердженням про 5 груп <g/> , уважаючи <g/> , очевидно <g/> , білоруську мову теж за первісну <g/> : “ <g/> Отже <g/> , попри все <g/> , ми мусимо розрізняти на східнослов'янському грунті принаймні п'ять первісних говіркових груп <g/> , а саме <g/> : північноросійську <g/> , південноросійську <g/> , білоруську <g/> , північносхідну українську <g/> , або поліську <g/> , і південно-західну українську <g/> ” ( <g/> 12 <g/> , III <g/> , 216 <g/> ) <g/> .
doc#10 Бо саме висновки Ганцова про двокореневість української мови давали змогу примирити погляди Смаль-Стоцького <g/> , застосувавши їх до південнозахідної діялектної групи <g/> , і погляди Ганцова <g/> , що стосувалися до північної групи <g/> .
doc#10 <p> Як уже згадано <g/> , Ганцов учився в Шахматова <g/> , Щерби <g/> , Бодуена де Куртене й Фасмера <g/> ; згадано також і про те <g/> , що С.Смаль-Стоцький критикував Ганцова саме й передусім за вірність настановам Шахматова <g/> .
doc#10 Єдине індивідуальне в цій програмі — підкреслення ваги діялектології саме для історії мови <g/> , послідовний вгляд у діалектні факти очима історика мови <g/> .
doc#10 Можливо <g/> , що першим <g/> , хто звернув її інтерес до української культури і українського визвольного руху був саме Євген Тимченко <g/> , визначний український мовознавець і може найтиповіший представник “ <g/> народницької <g/> ” течії в українській лінгвістиці <g/> , що від 1913 р. викладав на Високих Жіночих курсах у Варшаві <g/> , а від 1915 р. став приват-доцентом Варшавського університету4 <g/> ) і саме тоді почав працю над своєю серією монографій про синтаксичні функції відмінків в українській мові <g/> , — перша з них <g/> , про родовий відмінок <g/> , вийшла таки в Варшаві 1913 року <g/> .
doc#10 Можливо <g/> , що першим <g/> , хто звернув її інтерес до української культури і українського визвольного руху був саме Євген Тимченко <g/> , визначний український мовознавець і може найтиповіший представник “ <g/> народницької <g/> ” течії в українській лінгвістиці <g/> , що від 1913 р. викладав на Високих Жіночих курсах у Варшаві <g/> , а від 1915 р. став приват-доцентом Варшавського університету4 <g/> ) і саме тоді почав працю над своєю серією монографій про синтаксичні функції відмінків в українській мові <g/> , — перша з них <g/> , про родовий відмінок <g/> , вийшла таки в Варшаві 1913 року <g/> .
doc#10 Те саме знаходимо в звіті за 1922 р.8 <g/> ) <g/> .
doc#10 Але поскільки вони тільки матеріалом спираються па описову діялектологію <g/> , а всім спрямованням орієнтовані на пояснення фактів історії української мови — і там дають низку нових розв'язань питань <g/> , — логічніше розглянути їх саме там <g/> . </p>
doc#10 ) <g/> , але треба сказати <g/> , що найближче до розв'язання проблеми підійшла Курило <g/> , — і це почасти саме тому <g/> , що в Хоробричах їй пощастило спостерегти постання дисимілятивного акання в самому перебігу <g/> .
doc#10 В дійсності цього нема <g/> ; ба навіть своєю статею Курило саме показала <g/> , що дисимілятивне акання — не первісний тип <g/> , і цим об'єктивно спростувала одну з провідних тез теорії Шахматова <g/> , — але зробила це <g/> , сама цього не помітивши <g/> .
doc#10 Який саме монофтонг при цьому постає <g/> , — це може бути в різних місцевостяь ї <g/> , і тощо — це залежить почасти від того <g/> , на якій стадії розвиток поліфтонга був перерваний новим процесом монофтонгізації <g/> , а почасти визначається ступенем делябіовеляризації попереднього приголосного <g/> .
doc#10 <p> Ця характеристика північноукраїнських поліфтонгів стає вихідною точкою ( <g/> 17 <g/> ) <g/> , де вона поповнюється ще іншими важливими спостереженнями <g/> , а саме до спостережень про однакову часокількість поліфтонгів з монофтонгами <g/> , про спадний характер північноукраїнського наголосу <g/> , про напружену лябіовеляризацію чи палаталізацію приголосних перед наголошеним голосним додається тепер важливе спостереження про характер кінця закритого складу <g/> : у північноукраїнських говірках кінцевий приголосний не обриває артикуляцію голосного <g/> , а наступає після ослаблення голосного і сам артикулюється напружено <g/> , не асимілюючися дальшим звукам ( <g/> 17 <g/> , 10 <g/> ) <g/> .
doc#10 Зокрема <g/> , цей факт кидає дещо нового світла й на розвиток о <g/> , е в закритих складах <g/> , бо саме від цієї межі починається на захід спад різниці в силі вимови наголошених і ненаголошених складів <g/> . </p>
doc#10 Те саме не завжди виразно зформульоване намацування шляху до фонологічної настанови проявилося і в відкиданні спроби Форкгаммера збудувати універсальну <g/> , всесвітню звукову систему поза межами окремих мов ( <g/> 542 <g/> ) <g/> . </p>
doc#11 <p> І це так <g/> , саме так <g/> , хоч ми у Венеції <g/> , а не в Києві <g/> , хоч рацію мав Андрухович <g/> , що ми не переступили ще Альпи <g/> , та де там Альпи <g/> , ми ще таки нівроку мізерненького срібнолентого Сяну ще не перебрели <g/> , а там же й Одра <g/> , і Ельба <g/> , і Райн <g/> , — а все-таки хорал із « <g/> Золотого гомону <g/> » в наших вухах <g/> , дарма що бубабівські огирі сексують з Адою Цитриною <g/> , і то при співпраці баварських уже трохи захеканих цапів <g/> . </p>
doc#12 : ночей <g/> , якостей <g/> , — а також деяких інших іменників <g/> , а саме <g/> : гостей <g/> , коней <g/> , свиней <g/> , мишей <g/> , вошей <g/> , статтей ( <g/> поруч статтів <g/> ) <g/> , очей <g/> , плечей ( <g/> поруч пліч <g/> ) <g/> , ушей ( <g/> поруч вух <g/> ) <g/> , грошей <g/> , грудей <g/> , гусей <g/> , дверей <g/> , дітей <g/> , курей <g/> , людей <g/> , саней <g/> . </p>
doc#12 IV Б 5. </p><p> 8. Під впливом чергування е <g/> , о—і в деяких словах і чергується з у <g/> , я <g/> , а саме <g/> : запріг — запрягла <g/> , ліг—лягла <g/> , гільтяй ( <g/> і гультяй <g/> ) <g/> , діброва ( <g/> і дуброва <g/> ) <g/> , заміж <g/> . </p>
doc#12 <p> Б. Чергування е—о. </p><p> 1. Пістя шелесних звуків ж <g/> , ч <g/> , ш <g/> , щ <g/> , дж і після й е чергується з о. Нормально о з'являється тоді <g/> , коли в наступному складі стояв голосний <g/> , веред яким приголосний не пом'якшувався <g/> , а саме а <g/> , о <g/> , у <g/> , и ( <g/> з старого ы <g/> ) <g/> , -ъ. Перед іншими складами зберігається е <g/> , надр <g/> .
doc#12 Подані далі правила правопису <g/> , стосуються саме до таких слів <g/> .