Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#16 <p> Донцову здається <g/> , що український визвольний рух тягнуть назад <g/> .
doc#16 Донцову здається <g/> , що прийняття як рівних різних відтінків української ідеї <g/> , яке несе як основу своєї концепції МУР <g/> , є проповідь безідейности <g/> , — тоді як у дійсності це є величезне збагачення ідеї <g/> , яка з абстрактної стає конкретною і з схематичної многогранною <g/> , яка перестає бути кабінетною й безґрунтянською <g/> , а набирає живущих сил з ґрунту <g/> , як це властиво всякому атеїстичному рухові <g/> .
doc#17 Актори-учасники вистави розповідають <g/> , що над поставою театр працював дев'ять місяців <g/> , – здається <g/> , рекордний термін готування спектаклю в історії українського театру <g/> .
doc#17 <p> Засновком величезного <g/> , можна сказати <g/> , тріюмфального успіху театру було те <g/> , що театр не став пристосовувати п'єсу до поглядів і вимог нашого часу і різних політичних угруповань нашого часу <g/> , а поставив собі завданням розкрити й театрально виявити її внутрішню суть <g/> , а вона глибша <g/> , ніж здається з першого погляду <g/> . </p>
doc#18 З названим ім'ям Мойсея або з посутнім посиланням на нього образ непокоїв Франка вже 1075 року в « <g/> Пєтріях і Довбущуках <g/> » <g/> ; виринув у поезії « <g/> Я буду жити <g/> , бо я хочу жиги <g/> » 1880 року <g/> , « <g/> Ex nihilo <g/> » ( <g/> 1885 <g/> ) <g/> , « <g/> Заповіті Якова <g/> » і « <g/> По-людськи <g/> » <g/> , в складі « <g/> Жидівських мелодій <g/> » 1889 року <g/> ; майнув навіть у такому <g/> , здавалося б <g/> , далекому творі <g/> , як « <g/> Лис Микита <g/> » ( <g/> 1896 <g/> ) <g/> , і в « <g/> Перехресних стежках <g/> » ( <g/> 1900 <g/> ) і в « <g/> Похороні <g/> » ( <g/> 1897 <g/> ) <g/> ; став темою поезії « <g/> Серцем молився Мойсей <g/> » у « <g/> Моему ізма- рагді <g/> » ( <g/> 1898 <g/> ) <g/> ; з'явився <g/> , нарешті <g/> , в кількох творах <g/> , писаних більш-менш одночасно з « <g/> Мойсесм <g/> » <g/> , коло 1905 року <g/> : « <g/> Поете <g/> , тям <g/> » ( <g/> « <g/> Із книги Кааф <g/> » <g/> ) <g/> , « <g/> Було се три дні перед моїм шлюбом <g/> » ( <g/> « <g/> На старі теми <g/> » <g/> ) <g/> ,
doc#18 Це була стаття про « <g/> ідеал національної самостійности <g/> » і про досяжність того <g/> , що здається позірно недосяжним <g/> .
doc#18 » </p><p> Ця вища правда в тому <g/> , що людина сильніша <g/> , ніж їй здається <g/> , що вона може йти поза межі позірно можливого <g/> , бо вона — </p><p><g/> …
doc#19 Хронологічно це <g/> , здається <g/> , останній твір Мови <g/> , можливо <g/> , написаний тоді <g/> , коли він уже знав <g/> , що йому небагато лишилося жити <g/> , своєрідний заповіт поетів <g/> .
doc#19 Але <g/> , здається <g/> , можна уявити її своєрідною кривою <g/> .
doc#19 Здається <g/> , що <g/> , зваживши обставини службової праці письменника <g/> , зваживши обставини його цілковитої самотности в найдальшому кутку України <g/> , майже позбавленому національної свідомосте й можливостей культурної праці <g/> , можна дійти висновку <g/> , що Мова <g/> , принаймні після 1878 року <g/> , писав розмірно багато <g/> , працював <g/> , скільки міг <g/> . </p>
doc#19 Адже <g/> , якщо не як діяча літератури <g/> , то <g/> , здавалося б <g/> , мусіли б згадати його бодай як урядовця <g/> .
doc#19 Козацькі війни <g/> , бунти <g/> , повстання здаються йому історичною помилкою <g/> , марною витратою народніх сил <g/> .
doc#19 Писав він найбільше в вісімдесяті роки <g/> , ті роки <g/> , коли дійсність здавалася безнадійно чорною <g/> , коли в остаточно <g/> , думалося <g/> , знеможене тіло України <g/> , мов п'явки впилися чужинці <g/> , « <g/> ляхи вкупі з москалями <g/> » <g/> , коли все рідне <g/> , святе було відкинуте <g/> , зневажене <g/> , коли не без підстав у літературі панували тони чорної зневіри і безнадійно-похмурого скиглення <g/> , коли навіть національний гімн склав Чубинський на самих « <g/> ще не <g/> » і на покликах до минулого <g/> .
doc#19 Але все таки поділ на школи Шевченка й Куліша як робоча гіпотеза <g/> , здається <g/> , може бути корисним <g/> , хоч не треба забувати й про третій напрям <g/> ; народницько-публіцистичну поезію <g/> , що з суго формального погляду була цікавим експериментом де- поетизації поетичної мови ( <g/> Олена Пчілка <g/> , Грабовський та ін <g/> .
doc#19 Усталена і єдина для всіх частин країни літературна мова здавалася йому передумовою єдности України <g/> , ідея <g/> , що гармоніює з поглядом Потебні <g/> : « <g/> Неодмінна умова існування нації є єдність мови <g/> » ( <g/> « <g/> О национализме <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#19 Вона така оригінальна <g/> , що <g/> , очевидно <g/> , в XIX столітті здавалася просто дивною <g/> .
doc#19 <p> Цей гумор здається безнадійно примітивним проти трагічного гумору розповіді Гайдабури про його бешкети або про його п'яне одруження з жінкою <g/> , що ненавиділа його <g/> , або багато інших сцен « <g/> Старого гнізда і молодих птахів <g/> » <g/> .
doc#20 ( <g/> Здається <g/> , Василя <g/> ) <g/> .
doc#20 Розтлінне <g/> , зґвалтоване місто в ті холодно-гнилі дні моїх поневірянь <g/> , здавалося <g/> , не мало більше праведників <g/> .
doc#20 Здавалося б <g/> , дрібничка <g/> , але в ній закільчилося </p><p> зерно нашого пізнішого розхолодження <g/> .