Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 У “ <g/> Підвіз снопів до молотарки <g/> ” <g/> , з колекції С. I. L. <g/> , віз із снопами <g/> , на передньому пляні перетятий рамою <g/> , ми не бачимо його задньої частини <g/> .
doc#7 Вона зв'язана з ними може більше <g/> , ніж із унутрішнім світом людського я. Чиста або абсолютна поезія саме хотіла б вирвати мову з цих обтяжливих зв'язків <g/> .
doc#7 Просто пооббивати ці гачки зі слів <g/> , вивести їх цілком із автоматизму їхніх зв'язків — означало б перестати писати українською мовою <g/> .
doc#7 Ішлося <g/> , одне слово <g/> , не про руйнування мовних зв'язків <g/> , а про їх систематичні переключення <g/> , про розбиття інерції <g/> , про виведення їх із звичного <g/> . </p>
doc#8 Петров був однією з найбільших <g/> , якщо не найбільшою інтелектуальною постаттю серед української еміграції <g/> , один із дуже небагатьох <g/> , хто міг би сказати своє слово в розвитку світової думки <g/> .
doc#8 І це було ударом <g/> , розрахованим на далеку дію <g/> , бо вплив Петрова на українську еміграцію тепер був надто малий <g/> , фактично ніякий <g/> , а вже в політику він і зовсім не втручався <g/> , ставлячися з цілковитою байдужістю до всіх еміграційних партій <g/> , виявляючи свою нехіть тільки до тих із них <g/> , де йому вчувався запах намащених дьогтем чобіт <g/> . </p>
doc#8 У нашій науці й літературі Петров був <g/> , поруч Юрія Липи <g/> , одним із найбільших есеїстів <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 Звідтам надіялись ми приобрісти в час теперішного язикового розвою тоє <g/> , що нам ілі вовся не стає <g/> , ілі <g/> , що у нас не точно єсть розвите <g/> ; навзаїм же ради ми били хоть би показати братной Україні наш домашній плод <g/> , щосьмо его с трудом духа під отмінними обстоятельствами із себе возростили <g/> »4. Як бачимо <g/> , і консервативні елементи в той медовий місяць молодого українського слова згодні йти на зближення з цим словом <g/> ; тільки народовці ладні переймати його цілком <g/> , а консервативні елементи згодні тільки доповнювати ним те <g/> , що визнають за прогалину в виробленій ними мовній системі орієнтованого частково на Москву <g/> , а частково на норми ще Мелетія Смотрицького язичия <g/> . </p>
doc#9 ) <g/> ; « <g/> Ллючи ж із пуздерка вино <g/> …
doc#9 Вона пише не так про новотвори <g/> , як про мовне простування письменника на захід <g/> , віддавання переваги правобережному лексікону перед лівобережним <g/> , любовне плекання волинських та подільських словечок <g/> »2. </p><p> І справді <g/> , П. Филипович вказує <g/> , що такі слова <g/> , як гордота <g/> , лихослів'є <g/> , недійність М. Старицький узяв із словника Є. Желехівського3. </p><p> Але з такими твердженнями слід бути обережними і ґрунтовніше перевірити їх на матеріялі всієї поетичної мови М. Старицького <g/> .
doc#9 ) <g/> , вийстя ( <g/> « <g/> Вийстя із пастки немає <g/> » — 289 <g/> ; Жел <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 Це видно із листів <g/> , які нам пишуть <g/> , і з розмов з нашими читачами <g/> .
doc#9 Nomina actoris <g/> , витворені від слів з абстрактним значенням <g/> , із значенням прикмети або дії <g/> : речниця ( <g/> « <g/> її вважали За речницю великої снаги <g/> » — « <g/> Віче <g/> » <g/> , II <g/> , 97 <g/> ; Грін <g/> .
doc#9 ) <g/> ; скойка ( <g/> « <g/> На голові корона із скойок <g/> » - « <g/> Ліс <g/> .
doc#9 Та це можна твердити і виходячи із загального характеру творчости Лесі Українки <g/> .
doc#9 У складному реченні специфічно галицьких особливостей у М. Коцюбинського майже нема <g/> , хіба що можна згадати вживання сполучника аж у часових підрядних реченнях із значенням кінцевої межі тривання дії головного речення ( <g/> « <g/> Вона варила <g/> , аж стала старою дівкою <g/> » — « <g/> Fata morgana <g/> » <g/> , 61 <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Ні <g/> , як правило <g/> , маємо тут справу із свідомим запровадженням до літературної мови галицьких мовнихіу здобутків <g/> , із свідомим збагачуванням нашої літературної мови <g/> .
doc#9 Ні <g/> , як правило <g/> , маємо тут справу із свідомим запровадженням до літературної мови галицьких мовнихіу здобутків <g/> , із свідомим збагачуванням нашої літературної мови <g/> .