Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#12 <p> Але в російських назвах після ж <g/> , ш <g/> , ц пишемо и <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 3. Російське <g/> , болгарське <g/> , сербське г <g/> , польське <g/> , словінське <g/> , хорватське з передаємо українським ґ <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 4. Прикметникові закінчення російських прізвищ -ыш <g/> , -ий передаємо закінченням -ий <g/> , напр <g/> .
doc#12 т. 5. </p><p> Російське закінчення -ой <g/> , а також робійські й болгарські закінчення -ов <g/> , -ев у прізвищах зберігаємо <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 5. Російський наросток -ский <g/> , -цкий <g/> , польський -ski <g/> , -cki <g/> , чеський -sкy <g/> , -ску передаємо українськими наростками -ський <g/> , -цький <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 6. Апострофа після губних перед йотованими в російських і польських власних назвах не пишемо <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> В кінці російських географічних назв ь зберігаємо <g/> , напр <g/> .
doc#15 Я <g/> , здається <g/> , не помилюся <g/> , коли скажу <g/> , що встановлення називних речень як особливої синтаксичної конструкції належить російському мовознавству <g/> .
doc#15 <p> Через це немає нічого дивного в тому <g/> , що і після появи книжки Кудрявського поняття називного речення не стало загальним здобутком <g/> , хоч шопот <g/> , робкое дыханье і дальші аксесуари поезії Фета відтоді чути на сторінках лінґвістичної російської літератури дуже часто <g/> .
doc#15 Тим часом у практиці західньоевропейських мов називні речення зустрічаються так само часто і приблизно в тих же функціях <g/> , що і в українській або російській <g/> .
doc#15 Але про це далі <g/> , а зараз нам слід повернутись до російського мовознавства <g/> . </p>
doc#15 В останньому виданні своєї граматики російської </p><p> мови В. А. Богородицький <g/> , наскільки можна судити з короткого абзаца <g/> , де подано відповідний приклад <g/> , не знає називних речень як особливого типу висловлення <g/> . </p>
doc#15 Так <g/> , досить елементарного обізнання на розвитку називних речень у новітній російській мові <g/> , щоб принаймні поставити під сумнів тезу про походження там називних речень з поетичної мови <g/> .
doc#15 В першій третині XIX сторіччя в російській літературній мові <g/> , як відомо <g/> , задавала тон саме поетична мова <g/> , при чому стояла вона досить далеко від живої мови <g/> . </p>
doc#15 Саме тому ми і знайдемо далеко частіше і цікавіше використання називних речень <g/> , приміром <g/> , у Шевченка <g/> , ніж у деяких російських поетів XVIII сторіччя <g/> , хоч би у Ломоносова або Сумарокова <g/> , не зважаючи на те <g/> , що останні жили і творили задовго до Шевченка <g/> .
doc#15 , німецька мова <g/> ) або принаймні може оформлятися своєрідно ( <g/> російська мова <g/> ) <g/> .
doc#15 На матеріялі російських повістей Шевченка вона аналізує різні граматичні форми цього " <g/> резюмувального оклику <g/> " і показує <g/> , як він від ізольованого називного відмінка ускладнюючися <g/> , переростає в ціле речення <g/> , навіть двоелементне <g/> .
doc#15 <p> Стаття ця цікава і тим <g/> , що становить собою чи не першу в мовознавчій літературі спробу вивчити історію називних речень <g/> , точніше кажучи історію їх уживання в різних стилях і жанрах російської літературної мови XVIII-XX сторіччя <g/> .
doc#15 Адже загально відомо <g/> , що російська " <g/> демократична <g/> " проза 60-80-х років у своїх мовно-стилістичних властивостях не тільки безконечно далека від мови поезій Фета і подібних поетів <g/> , а і прямо протиставлена їм <g/> , що вона спирається передусім на живу розмовну мову різночинця або селянина і цурається всіляких літературно-поетичних красивостей <g/> .
doc#15 Прозова мова клясиків російської літератури першої половини XIX сторіччя <g/> , особливо Пушкіна <g/> , повинна була цуратися цих конструкцій саме в наслідок їх нерівности <g/> , анархічносте <g/> , непричепурености <g/> . </p>