Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Напевно <g/> , загинув краснолиманський галицько-єврейський юнак із привокзальних спорожнілих бараків <g/> , хіба що він передістався на за- донецький схід ще перед приходом німців <g/> . </p>
doc#0 <p> На запитання до Н. <g/> , уже по війні <g/> , чи він шкодує <g/> , що взяв на себе вимушене зобов'язання супрота громадянина Галицького і що не дотримався свого зобов'язання <g/> , відповідь була <g/> , що ні <g/> .
doc#0 Він нікому не заподіяв зла і більше прислужився своїй батьківщині <g/> , себто не Росії і не Німеччині <g/> , а своїй <g/> , поводячися так <g/> , як поводився <g/> . </p>
doc#0 Правда <g/> , Сковорода не часто сміявся ( <g/> цю функцію він передав Гоголеві <g/> ) <g/> , але до сміху й жартів він ставився з відкритим серцем <g/> .
doc#0 Правда <g/> , Сковорода не часто сміявся ( <g/> цю функцію він передав Гоголеві <g/> ) <g/> , але до сміху й жартів він ставився з відкритим серцем <g/> .
doc#0 У « <g/> Благодарному Еродієві <g/> » він виписав своє « <g/> Забава єсть врачевство и оживотворениє сердца <g/> » <g/> . </p>
doc#0 Але якби йому довелося зустрітися з громадянином Галицьким з Раднаркомівської вулиці <g/> , він <g/> , напевно <g/> , викрутився б з недобровільного зобов'язання <g/> .
doc#0 Він і не з таких халеп видобувався <g/> . </p>
doc#1 У читача <g/> , що постійно переноситься із Давнього Риму до сучасного Санкт-ГІетербурґу <g/> , під кінець складається враження <g/> , що він перебуває водночас усюди і ніде <g/> : драматичний конфлікт <g/> , таким чином <g/> , набирає універсального характеру <g/> .
doc#1 У пляні ж емоцій така контрастивність вибиває читача з рівноваги <g/> , нервує <g/> , змушує сприймати те <g/> , що він читає <g/> , не просто як ще один літературний твір <g/> , бо для поета це теж не просто ще один літературний твір <g/> , а крик болю <g/> , зойк оголених нервів <g/> . </p>
doc#1 Наскільки нам відомо <g/> , Т. Шевченко навіть не пробував братися за нього ще раз Даремно також шукати в цьому періоді « <g/> подражаній <g/> » пророкам чи іншим уступам із Біблії <g/> .
doc#1 Започатковується він образом вина та єлею <g/> , що течуть у « <g/> черево <g/> » <g/> ; потім з'являється образ хліба як насущної потреби <g/> , а не ознаки розкоші та достатку <g/> , — спочатку це образ мізерної крихти <g/> , потім узагальнений образ зерна <g/> , засіяного царями і приреченого на згубу <g/> . </p>
doc#1 <p> Тенденція Шевченкових віршів цього періоду до крайнього спрощення мови у пляні зовнішніх показників та незвичайно насиченого використання семантичних нюансів слова позначилася і на жанровому аспекті його творчости <g/> : у нього раптом з'являється особливий поетичний жанр <g/> , який можна назвати віршем-мініятюрою <g/> .
doc#1 Він розпочинається п'ятьма дієсловами <g/> .
doc#1 Це його « <g/> забрали в москалі <g/> » <g/> , але і втіленням образу покритки є він сам <g/> .
doc#1 Він переймає і пропускає через себе всі образи своєї поезії <g/> , усі образи реальности <g/> .
doc#1 Чому образ босоногої дівчини <g/> , яка носить пиво з льоху <g/> , є настільки трагічним <g/> , аж з нього випливає заперечення побудови Всесвіту <g/> , в якому краса і добро неминуче породжують зло <g/> , а відтак і виклик Всевишньому стає неминучим <g/> ?
doc#1 Починається він образом явора <g/> , оточеного лозою <g/> , калиною та ялиною <g/> . </p>
doc#1 Він ніби стає реальним тільки в порівнянні <g/> : </p><p> А калина з ялиною </p><p> Та гнучкою лозиною <g/> , </p><p> Мов дівчаточка із гаю </p><p> Виходжаючи <g/> , співають <g/> ; </p><p> Повбирані <g/> , заквітчані </p><p> Та з таланом заручені <g/> , </p><p> Думки-гадоньки не мають <g/> , </p><p> В'ються-гнуться та співають <g/> . </p>
doc#1 <p> Мовби символічним під цим оглядом є останній вірш Т. Шевченка <g/> , « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , якого він написав десь за десять днів до смерти і котрий зовсім не позбавлений любови до життя та світу цього <g/> .