Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#14 У поезії воскового танення літа в серпневі дні <g/> , в усвідомленні <g/> , що нема контрасту між вічністю й хвилиною <g/> , бо хвилини — це вічність <g/> , у відчутті ваготи стиснених поетових тиш <g/> , у тому тягарі пам'яті <g/> , що на нього колись гірко скаржилися Зеров і Клен <g/> , — хоч у Маланюка ця пам'ять — не літературно-кабінетна <g/> , а більше із спогадів про спорожнілий окоп і закляклий кулемет 1919 року <g/> .
doc#14 Триптих « <g/> Побачення <g/> » <g/> , де сплетено мотиви українського Роду й Дому в історичних перипетіях національного життя <g/> , мотиви Начальника в роки державности і мотив Смерти <g/> , смерти <g/> , що її нема <g/> , смерти <g/> , що є поверненням до Роду й Дому <g/> , але справжнього <g/> , вічного <g/> , а не в етапах історичних закрутів і манівців і просвітлень <g/> , — ця поезія не ділиться на особисте і <g/> …
doc#14 Видавництво пише <g/> : « <g/> Коли б ця книга була опублікована своєчасно <g/> , нинішній читач міг би ствердити <g/> , скільки з поетичних прозрінь автора здійснилося в подіях останніх літ <g/> » <g/> .
doc#15 Історія цього відкриття і дальшого вивчення називних речень досить цікава і повчальна <g/> ; вона заслуговує на те <g/> , щоб на ній спинитися <g/> , тим більше <g/> , що ця історія покаже і причини певної однобічности <g/> , яка створилася в вивченні називних речень <g/> , і підведе нас до мети даної роботи <g/> . </p>
doc#15 Даючи цікаву аналізу цього поняття буття-існування і протиставляючи його простому уявленню <g/> , чим він відмежовує називні речення від називних відмінків <g/> , дубльованих у дальшому або попередньому тексті займенником <g/> , Пєшковський практично однак вбачає відмінність називних речень від неповних у " <g/> відсутності специфічно придієслівних членів <g/> " <g/> , у відсутності " <g/> прислівника або непрямого відмінка іменника <g/> , якщо тільки ці члени не мисляться при самому називному <g/> " м. </p><p> Хоч Пєшковський і припускає проміжні і перехідні випадки <g/> , але треба визнати <g/> , що у нього ця відмінність називних речень від неповних випнута далеко більше <g/> , ніж у Шахматова <g/> , і далеко менш пов'язана з екзистенціяльністю <g/> , як основним значенням номінативних речень <g/> .
doc#15 Гадаю <g/> , що ця різниця не принципіяльна <g/> .
doc#15 Проте <g/> , легко примітити <g/> , що ця ознака стосується не до всіх наведених прикладів <g/> ; приміром <g/> , у прикладі з Брюсова Везде молчанье неизбежное павзи нема <g/> .
doc#15 Одностайности в тому <g/> , чи має право ця структура претендувати на назву речення <g/> , нема <g/> .
doc#15 К. Німчинов пише про називні речення <g/> : " <g/> категорія ця часто вживана в ритмованій поетичній мові <g/> " <g/> ; " <g/> Назовні речення <g/> , принаймні в найхарактернішім вигляді їх <g/> , себто коли бувають тільки самі підмети без жадних додаткових слів <g/> , характеризують літературну мову <g/> " - автор Синявськии <g/> . </p>
doc#15 ] в остаточному наслідку ця славнозвісна граматика " <g/> писаного <g/> " пояснюється науково тільки вивченням граматики " <g/> мовленого <g/> " <g/> , </p><p> - з цією думкою Баллі є всі підстави солідаризуватися <g/> .
doc#15 <p> Від таких випадків природний перехід до вживання називних речень уже поза умовами ряду однорядних слів <g/> , наперед заданими <g/> , і тому більшу самостійність ми знаходимо в третьому з наведених уривків <g/> , а особливо в наступному прикладі <g/> , де ця більша самостійність спеці- яльно вмотивована уривчасто-схвильованим характером викладу <g/> : </p><p> І в келії <g/> , неначе в Січі <g/> , </p><p> Братерство славне ожива <g/> . </p>
doc#15 Але в даному типі речень <g/> , як і взагалі в простому реченні <g/> , павза ця хитка і може уневиразнюватися або зовсім занепадати <g/> .
doc#15 Перетворення на називне речення постпозитивного називного відмінка зв'язане з більшими трудностями <g/> , бо для цього потрібна ще й втрата предикативности <g/> , а предикативність ця забезпечується в подібних прикладах <g/> , крім усього іншого <g/> , досить виразною інтонацією <g/> . </p>
doc#15 <p> ( <g/> І. Нехода <g/> ) </p><p> Ось <g/> , скажімо <g/> , ця наша ринва <g/> : склепана воно з товстого заліза <g/> , її </p><p> прив'язано до міцних рогачів <g/> .
doc#15 Думка ця виплила не з аналізи природи і походження називних речень <g/> , а зі спостереження над підкреслено-концентрованим своєрідним уживанням їх у творах імпресіоністичного і постімпресіоністичного стилів <g/> .
doc#15 <p> Різниця ця <g/> , очевидно <g/> , не випадкова <g/> , а зв'язана і з генезою <g/> , і з суттю <g/> , і з функцією тих і тих <g/> . </p>
doc#15 Не можна не згадати тут цілком слушну і дотепно висловлену думку Pica <g/> : </p><p> Помилкові судження [ <g/> Fehlschlüsse <g/> ] як <g/> : ця конструкція заміняє або заступає часто речення <g/> , отже вона сама є речення - зустрічаються дивовижно часто <g/> .
doc#15 В реченні ця потенціяльна захована діялектика слова і мови взагалі виявляється наочно і прямо <g/> . </p>
doc#15 <p> Стаття ця цікава і тим <g/> , що становить собою чи не першу в мовознавчій літературі спробу вивчити історію називних речень <g/> , точніше кажучи історію їх уживання в різних стилях і жанрах російської літературної мови XVIII-XX сторіччя <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , подруге <g/> , теоретично тим <g/> , що називні відмінки вивісок і заголовків неминучі у всякій мові <g/> , що має категорію імени і категорію називного відмінка в силу тієї простої обставини <g/> , що слово не може не мати називної функції <g/> , що функція ця може застосовуватися до поодинокого предмета і що форма називного відмінка імени чіткіше від будь-яких інших форм слова виражає цю номінативну функцію <g/> .