Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Інша справа <g/> , коли неологізм має характер індивідуальний <g/> , себто не прищепився в мові і не став загальним здобутком <g/> .
doc#40 Проте <g/> , є два випадки <g/> , коли орудний відмінок став нормою і при відсутності дієслівної зв'язки <g/> .
doc#40 <p> Наслідкові речення вживаються тоді <g/> , коли йдеться про перетворення якогонебудь предмета <g/> , а за підмет править те <g/> , чим предмет став <g/> , тоді як його попередній стан показаний родовим відмінком з прийменником з. Так є <g/> , напр <g/> .
doc#40 Цей прогресивний факт одначе ще не став нормою у літературній мові <g/> . </p>
doc#40 — причиново-умовне значення <g/> ) <g/> ; « <g/> Колись жвавий та веселий <g/> , Чарнота після смерти Галини став сумний та замислений <g/> » ( <g/> Кащ <g/> .
doc#40 Наприклад <g/> , з оповідання « <g/> Persona grata« <g/> : « <g/> Жандарм дедалі став говіркішим <g/> , усе щирішим <g/> .
doc#40 ) <g/> ; « <g/> Досвідчений ремісник <g/> , що став професіоналом <g/> , сидячи на ослінчику <g/> , вироблював на колі досконалий посуд вишуканих форм і кольорів <g/> » ( <g/> Дом <g/> .
doc#40 Таким чином наголос не став чинником <g/> , що вирішає вибір закінчення в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду <g/> , його роля обмежена і часто тільки потенційна <g/> . </p>
doc#40 , дар <g/> , дах <g/> , дим <g/> , дід <g/> , дуб <g/> , жид <g/> , жир <g/> , зад <g/> , знак <g/> , кат <g/> , квас <g/> , кий <g/> , князь <g/> , край <g/> , кум <g/> , лан <g/> , лев <g/> , лід <g/> , ліс <g/> , лоб <g/> , луг <g/> , льон <g/> , мед <g/> , мох <g/> , ніс <g/> , пан <g/> , пил <g/> , полк <g/> , порох <g/> , пуд <g/> , раз <g/> , рай <g/> , рів <g/> , ( <g/> але в родовому відмінку однини поруч рову може бути рова <g/> ) <g/> , рій <g/> , рот <g/> , ряд <g/> , сад <g/> , сват <g/> , світ <g/> , син <g/> , слід <g/> , смак <g/> , сніг <g/> , став <g/> , страх ( <g/> в родовому відмінку однини можлива адвербіялізована форма страху <g/> : зі страху <g/> , не до страху <g/> ) <g/> , тин <g/> , тік <g/> , торг <g/> , фах <g/> , фунт <g/> , хліб <g/> , холод <g/> , ціп <g/> , час ( <g/> але можлива поруч часу форма родового відмінка однини часу і місцевого на часі — 'своєчасно' <g/> , отже <g/> , адвербіялізована <g/> , обидві форми постали під впливом західноукраїнських говірок ( <g/> де взагалі друга група поширеніша <g/> ) <g/> , чин <g/> , чорт <g/> , шар <g/> , шлях <g/> , шовк <g/> , шпиг <g/> , штих <g/> , яр <g/> …
doc#40 Зокрема такий рух наголосу став дуже типовий для іменників <g/> , що в родовому відмінку множини мають вставний голосний звук <g/> , незалежно від кількости складів <g/> , напр <g/> .
doc#40 : « <g/> Ґрунт став важчий і м'якшиш ( <g/> Йог <g/> .
doc#40 <p> Перший тип демонструють <g/> , наприклад <g/> , дієслова <g/> : брав — бра́ла — бра́ло — бра́ли <g/> , дава́в — дава́ла — дава́ло — дава́ли і так само <g/> : дер <g/> , ждав <g/> , жер <g/> , запе́р <g/> , ки́дав <g/> , коло́в <g/> , крив <g/> , куса́в <g/> , мив <g/> , мовча́в <g/> , пас <g/> , пряв <g/> , рвав <g/> , сидів <g/> , спав <g/> , став <g/> , стриг <g/> , ткав <g/> , уме́р <g/> , хова́в <g/> , ходи́в <g/> … </p>
doc#40 ) <g/> ; тільки коли перед -ш є звуки р <g/> , л <g/> , н <g/> , цей відпад став нормою і при наявності двох приголосних <g/> : більш <g/> , менш <g/> , перш <g/> .
doc#41 З нього сміялися гуманісти <g/> , італійська « <g/> вчена комедія <g/> » <g/> , Мольєр - і <g/> , милий Боже <g/> , хто тільки з нього не сміявся — доки він не став героєм анекдоти <g/> .
doc#41 Він став ерудитом — ученим <g/> , майстром « <g/> приміткових <g/> » праць <g/> .
doc#41 Він став жити за розкладом <g/> .
doc#41 Се- рафікус став « <g/> ідеальною формулою деталізованої диференційованости <g/> » сучасного суспільства <g/> . </p>
doc#42 Я б не здивувався <g/> , якби Осьмачка став писати сонети <g/> .
doc#42 Тоді б може український сонет став поезією <g/> , а не чистописанням <g/> . </p>
doc#42 Треба іншої людини <g/> , когось <g/> , нестрінутого друга <g/> , щоб він став між поетом і вічністю <g/> .